7 жовтня, коли бойовики ХАМАСу атакували південь Ізраїлю, Україна зникла з передовиць газет і breaking news в електронних медіа. Конфлікт на Близькому Сході став провідною темою всіх дискусій у гроні політиків, експертів і, зрештою, інтелектуалів. Я сам, розгублений посеред лавини суперечливої інформації, шукав якщо не цілковитого розуміння, то хоча б найширшого діапазону думок.
Більшість сучасних суспільств повернулася до світу бінарного мислення: чорний / білий, лівиця / правиця, місто / село, гетеро / гей, ми / вони. Однак варто пам’ятати, що між полюсами майже завжди є великий простір з поміркованим кліматом. Цей сектор між — неосяжний терен, на якому майже ніколи не шукають рішень.
Кілька днів тому я прочитав текст мого улюбленого колумніста The NYT Девіда Брукса «У пошуках людяності на Середньому Сході».
Це, імовірно, найповніші роздуми на тему джерел жахливого насилля та страждань Ізраїлю й Палестини, які я читав чи слухав у медіа. Нам потрібно більше історій та інформації, щоб допомогти кожному, незалежно від його стартового становища, щоб реалістично оцінювати ситуацію.
Так Брукс починає свої роздуми: «Ми живемо в епоху руйнування парадигм. Концептуальні межі, які багато людей використовує для організації свого розуміння світу, руйнуються і згорають при зіткненні з близькосхідною реальністю. Першою парадигмою, яка зазнала краху цього місяця, стала критична расова теорія, або воукізм. Яша Мунк у своїй видатній книжці “Пастка ідентичності” (“The Identity Trap”) добре виклав історію цієї течії. Але в застосуванні до Близького Сходу актуальними ідеями цієї парадигми є такі: міжнародні конфлікти можна розглядати через призму таких категорій американської ідентичності, як раса. У будь-якій ситуації є злі люди, які є колонізаторами / пригноблювачами, і добрі люди, які є колонізованими / пригнобленими. Не обов’язково знати конкретні факти про будь-який глобальний конфлікт, оскільки він є перехресним: усі конфлікти є частиною однієї боротьби між гнобителями та пригнобленими. Ця парадигма формує те, як багато хто з лівих у кампусі бачив терористичні атаки ХАМАСу й був витіснений у низку безглуздих поз. Група високоосвічених американських прогресистів вітала ХАМАС як антиколоніальних борців за свободу, хоча ХАМАС — це теократична, геноцидна терористична сила, яка пригноблює».
Девід Брукс має слушність щодо способу, у який доктрини критичної расової теорії доклалися до занепаду американських університетів за допомогою (як він це сформулював) «спрощених ідеологічних категорій, які засліплюють погляд на дійсність». Студенти не зацікавлені, а тому несвідомі історії, не можуть жити в умовах складності й непевності, не спроможні також вести раціональних дискусій з людьми, які мають іншу філософію чи релігійні переконання. Ці «дні гніву» були очікувані на вулицях арабських міст, але не на кампусах американських університетів. Дистанція між професором Едвардом Саїдом, палестинцем, літературним критиком й одним із творців постколоніальної теорії, і професором сучасної арабської політики Джозефом Массадом, який захоплювався (the «astonishing», «astounding», «awesome», and «incredible») терористичними атаками на єврейських «поселенців-колоністів», — величезна.
Читайте також: Демократія і філантропія
Більшість студентів уже не зобов’язана відвідувати жоден курс історії, а оскільки вони вважають, що на семінари з історії треба надто багато читати й писати есеї, то уникають вибору історичних курсів. Замість цього схиляються до соціальних курсів, які вчать есенціалістичних дефініцій соціальних, політичних і економічних термінів. Тож капіталізм чи колонізація — це вже не складні історичні поняття, а абстрактні концепції, вигадані на академічних висотах, здатні пояснити все, що може пасувати до моделі, придатної для вивчення будь-яких часів і будь-якої точки на мапі світу.
Щоб зрозуміти Близький Схід, ми мусимо врахувати історію, клімат, географію, економічні тенденції та соціальні групи, а також поточні події та людей у центрі цих подій.
Може, це й не надто привабливий заголовок для передовиці газет, але я б повідомляв про те, що відбувається, чому так відбувається, які причини цього й перспективи покращення. Використання таких термінів, як колонізація чи апартеїд і навіть антисемітизм, само собою нічого не пояснить.
Надто вільне використання термінів, імовірно, призведе до ще більших непорозумінь.
Складність цього конфлікту, а саме низки екзистенційних викликів, перед якими ми стоїмо, полягає в нездатності лідерів упоратися з комплексністю, що завжди пов’язана з незліченною кількістю змінних, кожна з яких впливає на іншу так, як ми не спроможні вповні осягнути. Замість цього експерти трактують комплексність як просту проблему, причини й наслідки якої можна ідентифікувати, пропонуючи лідерам прості рішення — у цьому випадку знищення ХАМАСу, після чого все має бути гаразд.
Звісно, проблема зі складними стратегіями в тому, що вони вимагають часу, терплячості, експериментів, ресурсів і часто кроків, що розчаровують, але це ті поразки, які дають науку на майбутнє, і їх можна адаптувати до змінних умов. Однак здається, що тих, хто ухвалює рішення, як і громадськість, приваблюють спрощені відповіді. Тим часом зазнають краху дедалі нові парадигми.