Експеримент із залучення 2019 року до роботи в парламенті численних нових облич і поява такого явища, як монобільшість, чітко показали: епоха постсовкового парламентаризму в Україні закінчилася. Верховна Рада зразка 1990-х із її майже півтисячним колективом народних обранців досягла межі некомпетентності. Це неефективно й надто дорого. До того ж для країни, яка після закінчення війни — а рано чи пізно ця війна закінчиться — потребуватиме значних ресурсів на відновлення й, відповідно, швидких раціональних законодавчих рішень.
І тут ідеться не лише про те, що український парламент з’їдає поважну суму з бюджету, погано демонструючи здатність самостійно продукувати ефективні рішення. Ідеться насправді про цілий комплекс проблем, пов’язаних як із рівнем та якістю самих народних обранців, так і з моделлю взаємодії законодавчого органу з іншими гілками влади. Сьогодні депутатський корпус не є самостійним гравцем. Він лише виконує інструкції, спущені з Банкової. Тож чи є сенс оплачувати роботу й безтурботне життя цілої армії натискачів кнопок, які лишень узаконюють ініціативи Офісу Президента — велике питання. Для такої поважної справи вистачило б і кількох десятків обранців, які не страждають на дальтонізм, добре розбираються в міжнародному та вітчизняному праві й користуються довірою і повагою своїх співгромадян. Більш ніж очевидно, що вони б могли чудово впоратись із таким надскладним завданням. До того ж маючи до своїх послуг висновки відповідних парламентських експертів та аналіз численних політологів з телевізора й телеграму.
Звучить, звісно, трохи популістськи, але й обирати до законодавчого органу людей тільки за те, що вони там ще не були й намалювали на своїй мармизі букви «Зе», теж не надто адекватно. Писати закони вони не вміють, у політичній ситуації орієнтуються погано, але однієї миті отримують доступ до вудочки, якою можуть наловити всього, що душа забажає. І не тільки собі, а й дітям, внукам і правнукам. Масштаб корупційних спокус аж надто великий. Устояти перед ними дуже непросто. І совість тут слабенький запобіжник.
Читайте також: Штучний інтелект і демократія. Як сучасні технології використовують під час виборів
Як свідчить історія, багато хто й не стримується, особливо ті, хто усвідомлює, що наступного разу не буде. Згадаймо хоча б, скільки цікавого країна дізналася про своїх домашніх улюбленців, коли вперше запустили електронне декларування. І зовсім не дивно, що за першої ж нагоди його скасували. Руками не лише народних обранців, які не бажали «світити» свої статки, тобто скільки заробили на служінні народу, а й суддів Конституційного Суду, яких, на жаль, також не варто сприймати як еталон доброчесності. І тут колишній голова Верховного Суду Всеволод Князєв, якого впіймали на хабарі майже $3 млн, точно не дасть збрехати.
Сьогодні е-декларування знову повертається, й українці дуже скоро дізнаються про основні модні тренди серед політичного бомонду. Які годинники й машини треба купувати, щоб не видаватися злиднем у тусовці, скільки квартир і будинків потрібно для повноцінного існування під час пандемії та війни, на кого все це записувати, щоб не спалитися, і як пояснювати походження всього цього добра. Ну і, звісно, скільки треба зберігати на чорний день у гривнях, євро, доларах і біткоїнах. Зважаючи на ту інформацію про деяких народних обранців, яка вже просочувалася в пресу, нудно не буде. Деякі хлопці й дівчата попрацювали на славу.
І тут, власне, запитання: чи варте саме шоу того, щоб відбуватися на регулярній основі та постійно лоскотати нерви нормальним українцям? Чи варто знову й знову ставати на ті самі граблі, героїчно боротися з корупцією та зіпсутою людською природою? Чи не простіше мінімізувати ризики, а заодно й упорядкувати витрати, зменшивши кількість причетних?
Кажуть, із появою та стрімким розвитком штучного інтелекту відпадає потреба в цілій масі професій, як-от копірайтери, сценаристи, перекладачі… Комп’ютерний мозок, напханий алгоритмами й терабайтами знань та інформації, здатний вигадувати й творити набагато ефективніше, ніж людина. Цілком імовірно, що й із написанням законів штучний інтелект міг би чудово справитися. Принаймні писати їх під себе й маніпулювати задля особистих інтересів у них він навряд чи буде. Очевидно, що без контролю над цими процесами з боку людини не обійтися, проте це вже має бути справді експертна робота. І тут уже згодиться тих кілька десятків обранців, делегованих виборцями до парламенту від своїх регіонів. Їх буде мало, вони перебуватимуть під постійним пильним контролем громадянського суспільства і з кожного з них можна буде вимагати відповіді за цілком конкретні кроки та вчинки. Врешті, їм можна буде виплачувати цілком достойну зарплату, щоб мінімізувати бажання підхалтурити десь збоку. У такий спосіб, можливо, вдасться нарешті позбутися бардаку та хаосу в законодавчій роботі й налагодити нормальний робочий процес. Бо що конкретно вимагається від законодавчого органу? Правового забезпечення якісного функціонування держави. Усе інше — переважно функції шоубізнесу, які депутати чомусь сприймають як свої.
Звичайно, це лишень ідея. Вона може бути розвинута й утілена або відкинута. Проте більш ніж очевидно, що після перемоги над «орками» українцям таки доведеться серйозно переосмислити все, що пов’язане з функціонуванням власної держави. Хоча б задля власного розвитку, комфорту та впевненості в майбутньому. Чого нинішня неефективна модель нізащо не здатна буде гарантувати.