Після розгрому нашим Збройними силами російської армії та знищення Чорноморського флоту настане час продиктувати Росії Акт капітуляції. Над умовами цього документа треба вже працювати Україні разом із західними партнерами. Ініціатором підготовки проєкту Акту капітуляції має виступати наша держава. Ми вже повинні мати свої вимоги до агресора і з ними виходити до інших країн. Багатьох вони мали б зацікавити – побачили б і свій безпосередній інтерес.
І. Війна Російської імперії проти України — Третя світова?
Ознаки цієї війни дають усі підстави вважати її світовою. У її клубку перемололися головні проблеми нинішнього світу. На перше місце вийшов екзистенційний характер: чітко проявилися вісь зла і вісь добра з їхніми ціннісними характеристиками. По одну сторону опинилися дві неототалітарні імперії — Російська й Китайська — з їхніми антилюдськими диктаторськими системами державного устрою, та керівний диктаторський режим в Ірані, а по іншу — країни з демократичними принципами державного устрою.
Країни вісі зла, хоч організаційно не об’єднані, проте в зовнішній політиці з основних питань зазвичай виступають солідарно. Країни сталої правової демократії — це країни євроатлантичної спільноти (європейські країни, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Південна Корея) та значна частина азійського континенту, що вибрали шлях демократичного розвитку в принципових питаннях міжнародної політики й далеко не завжди проявляли потрібну солідарність.
Нинішня війна в Україні нарешті пробудила країни НАТО від летаргічного сну. Вони почали розуміти загрозу Росії, але, на жаль, ще не повністю. Досі її не сприймають як світову. Треба було рік жахливої, руйнівної війни, героїчної стійкості Збройних сил України та жертовності українського народу, щоб нарешті постачання зброї країн НАТО значно посилилося, але все одно воно обмежується оборонною і тактично-наступальною зброєю та приходить з великим запізненням.
Фото Романа Малка
Ще зовсім недавно наші західні партнери намагалися виправдати ненадання необхідної зброї Україні, бо це призведе до ескалації конфлікту. Про яку ще ескалацію може бути мова? Невже піддалися ядерному шантажу московитів? То в Кремлі до цього вже не вперше вдаються. Пригадується, як у 1940-х, за декілька років до випробування першої совєцької атомної бомби (до речі, технологія її викрадена в США), Молотов авансом погрожував зброєю, якої ще не було. Мені здається, це роздмухували більше корисні ідіоти та московські консерви в політичних центрах.
Чимало політиків, за прикладом Емманюеля Макрона, мріють розв’язувати «українську кризу» дипломатичним шляхом за посередництвом з Китаєм. Звичайно, вони сприймають цю жорстоку світову війну як локальний конфлікт, тож розв’язувати його бажано зусиллями України, враховуючи інтереси обох сторін, як каже горезвісний Папа Римський. Для кращого розуміння суті нинішньої російсько-української війни варто зіставити її з двома попередніми світовими війнами, поглянути на їхні спільні й відмінні ознаки.
ІІ. Ознаки попередніх світових війн
Перша світова тривала виключно за територіальний переділ світу й ресурсів. Друга світова вже рішуче відрізнялася від першої.
Агресор — гітлерівська Німеччина — на перше місце висунув ідею створення нового світового порядку на базі людиноненависницької ідеології німецького нацизму. На підставі цієї диявольської ідеології народи ділилися на неповноцінні, які підлягали знищенню або частковому збереженню задля рабської праці, і право на життя дарувалося народам, що належали переважно до германської групи або споріднених до неї народів, але з обов’язковим підпорядкуванням вищій німецькій расі за принципом: «Deutschland ueber alles».
З німецькою акуратністю нацисти взялися до реалізації цієї ідеології. Жертвою для повного фізичного знищення були призначені євреї. На окупованих територіях цей принцип беззастережно виконувався.
Російська імперська політика виразно ґрунтується на ідеології російського нацизму-рашизму. На підставі расистської ідеології рашизму російський імперіалізм прагне до світового панування через розповсюдження «русского міра» — пропаганди величі російської культури, особливої місії Росії для порятунку духовних цінностей у світовому масштабі. За «русскім міром» має прийти реальна Росія. Як сказав російський фюрер Путін: «Границы России не заканчиваются нигде».
Після падіння режиму Януковича, захоплення Криму Російська імперія нав’язала Україні обмежений зовнішній конфлікт на Донбасі й паралельно розгорнула інтенсивну розбудову «п’ятої колони».
Для цього Путін використовував Анґелу Меркель. Вона, коли була канцлеркою, вдало тиснула на президента Петра Порошенка, щоб скеровувати його політику в корисне Москві русло. Комбінація гарячої локальної війни на Донбасі й інтенсивної інфільтрації московської агентури в українські державні, політичні та громадські структури (зокрема, ідеальні умови для розвитку політичного проєкту давнього й відвертого агента Москви — Віктора Медведчука) — усе це класичний приклад гібридної війни, де домінантну роль відіграє не військова компонента. Така форма війни тривала до 24 лютого 2022 року.
Того зимового дня Російська імперія пішла в наступ по всьому периметру російсько-українського та білоруського кордонів, нанесла ракетні й бомбові удари по всій території України.
Російська імперія зруйнувала весь міжнародний порядок, встановлений після Другої світової, і розв’язала найбільшу війну, порушуючи всі міжнародні конвенції. Офіційні особи та імперські пропагандисти остаточно скинули маски. Вони заявляють, що Українська держава не має права на існування, а український народ — це вигадка, і він не має права на життя, бо всі ідентифіковані українці — це нацисти. Вони кажуть, що українське питання має бути остаточно розв’язане та зняте з порядку денного.
На їхню думку, на карті світу не може бути місця для «русскіх» і українців одночасно. Точно як у німецьких нацистів щодо євреїв. Тільки розв’язання українського питання триває три століття, і нарешті настав кульмінаційний момент. Рашистам увірвався терпець, і вони взялися до остаточного розв’язання українського питання на практиці. Ірпінь, Буча, Гостомель, Бородянка, Маріуполь засвідчили поведінку загарбників з мирним цивільним населенням, злодіяння з українськими полоненими.
Я свідок того, що відбувалося в Києві. До військкоматів кияни посунули вже вранці 24 лютого, інші рвонули з Києва. Почали роздавати зброю, створювати загони територіальної оборони.
Перші тижні світ заціпенів від очікування, коли впаде Київ. Тільки героїчний опір ЗСУ й українського народу нарешті здивував наших західних прихильників. Нарешті через рік бойових дій почала наростальним потоком іти серйозна зброя, проте в недостатніх кількостях і з відсутністю необхідного асортименту для нищівного розгрому російських збройних сил. Українці вміють воювати, наші воїни швидко освоюють західне військове високотехнологічне озброєння й техніку, це визнають західні військові інструктори.
Якби політика президента Байдена була більш далекоглядною і стратегічною, то Україна мала б отримати найновіші озброєння, авіацію і томагавки, крім ядерної зброї, а ми досі не отримуємо навіть ракет дальністю понад 100 км. Російська імперська армія регулярно завдає ударів по Україні з глибини імперської території за тисячі кілометрів зовсім безкарно.
Джерело фото: Офіс Президента України
Чого боїться Байден? Невже застосування ядерної зброї? Пам’ятаю його політику відтоді, як він став сенатором 1972 року. Байден завжди був ліберальним сенатором до імперії зла — СРСР (хотів би, щоб читач не сприйняв мою позицію за образу — це лише політична оцінка президента першої держави світу). Навіть непристойно порівнювати потугу США, не кажучи про всю євроатлантичну спільноту, з Російською імперією.
Треба вміло використовувати переваги й силу демократичного світу. Російсько-українська війна є світовою з тією особливістю, що воєнні дії відбуваються на території однієї держави, але її наслідки будуть впливати на всю геополітику й майбутню світобудову, світову безпеку та її різні складники.
У зв’язку з тим варто робити порівняльний аналіз деяких важливих історичних подій. Лідери великої країни великого народу не раз припускалися стратегічних помилок. Після захоплення влади в Росії більшовицькими бандитами Лєніна господарі Білого дому не тільки спокійно спостерігали за силою зброї і дикого терору, за тим, як вони захоплюють одна за одною новопосталі незміцнілі держави й відновлюють розвалену Російську імперію у ще страшнішу, ніж царська, — російську тоталітарно-комуністичну, вони навіть не звертали уваги на таких, як Арманд Хамер, тим самим допомагаючи бандиту-терористу Лєніну.
1933 року президент Рузвельт встановлює дипломатичні відносини з імперією зла. Це якраз у розпал голодомору-геноциду в Україні та прилеглих регіонах, заселених переважно українцями. Організували його навмисно, передусім маючи політичну мету — знищити якнайбільше українців і зломити їхній опір диявольському комуністичному режиму Сталіна, а вже потім, торгуючи нашим зерном, завдяки українському хлібу здобути кошти на індустріалізацію імперії. Цей нечуваний злочин геноциду поклав у могилу від 5 до 10 млн українців за різними оцінками. Президент Рузвельт став моральним і політичним співучасником злочину проти українського народу разом з комуністичною клікою Сталіна (на жаль, досі на загальнодержаному рівні в США цей злочин не визнаний геноцидом українського народу).
1930 року Російська комуністична імперія здійснила індустріалізацію, використавши техніку, обладнання, інженерів США. Так за допомогою США створювався диявольський монстр. Це була велика помилка!
Під час Другої світової війни СРСР став учасником антигітлерівської коаліції, і це логічно. Але варто було не забувати, що це вимушений і ситуативний союзник, не забувати, що СРСР почав Другу світову війну разом з Гітлером і ці два союзники разом ділили Європу, але один в одного тримали ножі за пазухою. На жаль, забули. Черчилль не забув, але не зміг переконати Рузвельта, який вважав Сталіна своїм другом. Прикро, що і Черчилль, і Рузвельт здійснили новий поділ Європи — Сталін переграв їх обох. Найбільше програли народи Центральної та Східної Європи: раніше поневолені народи й надалі залишилися в комуністичному тоталітарному ярмі.
Американська допомога й німецькі репарації допомогли імперії зла — СРСР — територіально розширитися завдяки японським і німецьким землям, підпорядкувати собі народи Центральної та Східної Європи. Короткозора політика США дала змогу СРСР встановити комуністичний режим у Китаї та Північній Кореї, унаслідок чого виріс новий тоталітарний монстр — Китай — найбільша загроза світові (якщо цю загрозу не усунути протягом найближчих десяти років, то можна запізнитися назавжди).
ІІІ. Плани Китаю
З Китаєм США теж припустилися серії безглуздих помилок, починаючи з 1971 року. Президент Ніксон і його держсекретар — Кіссінджер, витіснили з ООН Демократичну Республіку Тайвань, а на її місце запустили червоного китайського дракона. Цю операцію СРСР провів успішно за допомогою Кіссінджера. Наскільки мені відомо, донедавна у впливових політичних колах США була ілюзія, що за допомогою Росії можна протистояти експансіоністським планам Китаю. Здається, тепер ця ілюзія вивітрилася. На жаль, є інша ілюзія про позитивний миротворчий вплив на нинішню війну Росії з Україною. Ще більше ця ілюзія розповсюджена в деяких країнах Європи, зокрема у Франції. Євроатлантична спільнота не має скоординованої політики щодо Китаю (треба було через дипломатичні канали переконати Макрона саме тепер їхати до Китаю).
Китай проводить хитру, далекоглядну, цілеспрямовану політику. Китайська тоталітарна комуністична імперія не буде прихильним партнером демократичного заходу. Прихильність вона може імітувати.
У нинішній війні Китай, безумовно, є союзником Москви, хоча ніколи не буде цього афішувати, а навпаки — вдаватиме доброзичливого миротворця. Він допомагає Росії технологічними компонентами й товарами подвійного призначення приховано та через посередників. Китай допомагає Росії великою кількістю енергоносіїв та іншої стратегічної сировини.
Китай буде допомагати Росії, доки це не загрожуватиме його торгівлі товарами й технологіями, а не тому що хтось переконав його вплинути не нарощувати в Росії військову ескалацію. Китай зацікавлений у перемозі Росії. Недавно диктатор Сі та міністр оборони сиділи в Москві — не в карти приїхали грати, а виробляти спільну тактику й стратегію.
Дехто стверджує, що Китаю вигідний і виграш, і програш Росії. Програш Росії не вигідний: він позбавить союзника в боротьбі із Заходом. Інша справа, що Китай розуміє реальність: Росія явно програє. Він буде намагатися, наскільки це для нього можливо, не допустити розгрому й розпаду Росії. З деінтегрованих частин Росії йому буде важче отримувати ресурси. Це вдарить по економіці країни. Політично й морально він опиниться одиноким перед завжди ворожим, як він вважає, Заходом.
Політика загравання й поступок Китаю згубна та безперспективна. Захід має незрівнянні переваги у всіх сферах: технологічній, економічній, гуманітарній. Технологічно Китай розвивається переважно завдяки вкраденим технологіям. Китайська фінансова система, а отже, уся економіка, надзвичайно залежна від експорту, тому вона вразлива. Гуманітарна політика комуністичного Китаю жахливо антилюдяна.
Огидно, коли політикани Заходу піддаються шантажу «питанням Республіки Тайвань». Навпаки, всі справжні демократичні країни мають відкрити посольства в Тайвані. Невже щось би з вами сталося, якби країни ЄС і Північної Америки тільки на ОДИН МІСЯЦЬ припинили імпортувати товари з Китаю? А що трапилось би з китайською економікою?
Натомість США проспали китайську експансію в Африці й на Близькому та Середньому Сході. До речі, російську теж. Як виявилося, політика великої держави, лідера демократичного світу, може бути іншою, коли до влади приходить великий стратег.
ІV. Великий Рейган
Замість гратися в казочки про мирне співіснування двох систем, їхню конвергенцію, президент Рейган чітко й відкрито на весь світ заявив: лідер антилюдської системи СРСР — імперія зла. Співпраця добра і зла несумісні. Лідерам комуністичної системи, московським володарям Рейган запропонував: хочете існувати — відмовтеся від брехні й покажіть, що ви справді здатні змінюватися в сторону добра, не знущайтеся з поневолених народів, дайте їм змогу вільно жити й розвиватися. Не хочете — ми вас змусимо. І вдався до конкретних дій. США організували обвал цін на нафту — головне джерело отримання фінансів СРСР. У США було ухвалено НАМІР перенести рівень озброєнь на принципово новий технологічний рівень. У Москві розуміли, що тягатися з потугою Америки не до снаги. Горбачов заявив: та в нас уже «перестройка», «гласность» — далі брехав, сподівався обдурити, не маючи сил змагатися, від безвиході зацікавлений був домовлятися про скорочення стратегічних ядерних озброєнь.
Улітку 1986 року на зустрічі в Рейк’явіку на переговорах з питань скорочення ядерних озброєнь Рейган запитав Горбачова: «А що ви далі думаєте робити зі своїми політв’язнями, чому не звільняєте їх?». Заскочений зненацька Горбачов хотів відбутися звичною для імперії зла брехнею: «У нас нет политзаключённых». «Тоді нам немає про що говорити», — відповів Рейган. Зустріч мало не зірвалася.
Імперія зла змушена була нас, політв’язнів, звільняти (завдяки Рейгану таким, як я, урятували життя). Ще один приклад. Коли Китай звернувся до США з грізною нотою видати китайську спортсменку, яка попросила політичного притулку в США, погрожуючи погіршенням відносин між двома державами, то Рейган заявив, що він радше візьме її за дочку, ніж видасть на розправу.
Цей великий президент зумів поєднати всі галузі політики у взаємозалежність і довести, що велика політика має бути моральною, і на практиці довів, що вона успішна. Такою має бути політика добра, а не загравання зі злом.
Політика Рейгана завдала нищівної поразки комуністичній системі, її центру — Московській імперії. Вона почала розвалюватися, але не остаточно, бо десятки народів залишилися під кормигою московського поневолення через недолугу політику наступних президентів США, які змарнували приклад успішного лідера вільного світу — Рональда Рейгана.
V. Чи варто героїзувати Зеленського?
На Заході героїзують Володимира Зеленського. Як актор естрадного жанру, він із цією роллю добре дає собі раду за кордоном.
Усередині ж держави ситуація інша. Війна поставила багато що на паузу. Але після війни Зеленському доведеться відповідати на багато запитань. Чому він три роки заморожував підготовку Збройних сил до війни, зокрема блокував забезпечення ЗСУ озброєнням?
Про що він домовлявся з Патрушевим на таємній зустрічі в Омані в січні 2020 року? Чому він і Єрмак злили операцію по вагнерівцях? Чому весь час заперечував повідомлення наших західних партнерів про підготовку Росії до широкомасштабної війни, і Київ залишався незахищеним? Тільки героїчними зусиллями ЗСУ й добровольців тероборони завдали поразки російським військам під Києвом (схожа картина була в Чернігівській і Сумській областях). Північний кордон був незахищеним. Чому Зеленський був настільки впевнений, що широкомасштабної війни не буде?
28 лютого 2022 року делегації Росії та України зустрілися на території Білорусі. А потім роз’їхалися ні з чим. На зустрічі в Стамбулі українська делегація передала свої пропозиції: у них була відмова від вступу в НАТО, нейтральний статус, скорочення автономії Донбасу, протягом 15 років шляхом переговорів визначити статус Криму. Російська сторона взяла пропозиції до розгляду. Коли про це дізналася громадськість — піднялася хвиля обурення. Зеленський налякався. І після візиту до України Боріса Джонсона Зеленський припинив розмови про переговори.
Поки всі сили зосереджені на боротьбі з ворогом на зовнішньому фронті, на внутрішньому протистояння московській агентурі зводиться до імітації. «П’ята колона» притихла, але почувається безпечно. Медведчук не засуджений і за обміном переданий Путіну. Але справа Медведчука живе, фракція як була в парламенті, так і залишилася, змінилася тільки назва. Найближчий друг і соратник Медведчука Шуфрич, очолює парламентський комітет з питань свободи слова. Депутати від ОПЗЖ в місцевих радах теж залишилися на своїх місцях.
Найбільш розгалужена легальна агентура ФСБ під маскою нібито православної церкви Московського патріархату теж діє. Після очищення України від московських окупаційних орд на внутрішньому фронті залишиться багато тяжкої праці.
VІ. Як закінчиться війна?
Безумовно, усі окуповані території України будуть звільнені від московських окупантів. Президент і навіть деякі військові заявляли, що звільнення українських територій — це перемога (був час, коли Зеленський уже під час широкомасштабного наступу заявляв, що вихід на рубежі 24 лютого 2022 року — це перемога). Вихід на кордони 1991 року — це лише успіх наших ЗСУ — і не більше. Цього недостатньо, навіть щоб назвати проміжною перемогою. Для перемоги ще треба виконати величезну роботу як Україні, так і міжнародній спільноті, зокрема країнам ЄС і НАТО.
Передовсім треба правильно і всесторонньо визначити ознаки цієї війни й стратегічну мету агресора. За обсягом воєнних дій вона локальна, воєнні операції відбуваються на території однієї держави. Політично — це відверто імперіалістична, загарбницька війна. Першочергові плани агресора — заволодіти стратегічним, територіально важливим плацдармом для подальшої експансії, заволодіння людськими ресурсами України та викликати в демократичних країнах Європи невпевненість, настрої не дратувати, а задобрювати й щораз більше поступатися агресору, а в країнах з авторитарними режимами та тими, що не визначилися, активізувати зближення й орієнтування до країн вісі зла (Росія, Китай, Іран). У разі перемоги Російської імперії у війні проти України ці події цілком передбачені.
Фото Романа Малка
Ця війна має виразну схожість із Другою світовою. У неї є ідеологічні паралелі: у гітлерівського режиму — людиноненависницька расистська ідеологія — нацизм. Німеччина понад усе. У Росії — русскій народ має особливу місію: урятувати світ. Гітлерівський нацизм — розв’язання єврейського питання, фізичне знищення, геноцид; рашизм — знищення ідентифікованих українців.
Російські окупанти взялися до втілення на практиці ідеології рашизму, фізичного знищення, катування й депортацій, русифікації дітей у школах на окупованих територіях (українські школи заборонені) і вивезення дітей до Росії. Усе це здійснюється під брехливою пропагандою боротьби з українським нацизмом, фашизмом. На найвищому рівні, у заявах фюрера рашизму Путіна неодноразово стверджувалося, що такого народу, як українці, не існує, є один народ — русскій. Хто проти цього, той не має права на існування, бо це нацист.
У задумі Путіна захоплення України — аж ніяк не кінцева мета. Це випливає з політичної практики «русского міра» та ідеології рашизму. Росія завжди вважала своїми ворогами країни блоку НАТО. Ейфорія від успіху гібридної війни в Європі й навіть у США (безперешкодне розповсюдження «русского міра» — пропаганда брехні та дезінформації, фантастичне корумпування чиновників високого рівня, безперервні потоки валюти від Заходу за енергоносії, енергозалежність переростала в щораз більший вплив на політику (яскравий приклад — Угорщина) — усе це підштовхнуло режим Путіна до активних дій.
Незадовго до широкомасштабної війни проти України пролунала нахабна вимога до НАТО: забиратися з країн Центральної та Східної Європи, розмістити ракети «Іскандер» з ядерними боєзарядами в Калінінградській області.
Якщо до сказаного взяти до уваги імперську концепцію Путіна: «Границы России нигде не заканчиваются» неважко передбачити: якщо впаде Україна, то руйнування європейської безпеки й підкорення її Московією пішло б у пришвидшеному темпі. Створений плацдарм розповсюдився б на Угорщину, далі — відрізання південного флангу НАТО, за ним — відрізання від Європи й захоплення країн Балтії.
Що буде далі? Чи була б застосована п’ята стаття НАТО? Є підстави сумніватися. Схожим чином починалася Друга світова.
Є всі підстави вважати, що війна проти України — це перший етап Третьої світової війни!
Чи розуміють це члени євроатлантичної спільноти? Не повністю і не всі. Країни Балтії, Польща — розуміють.
На жаль, лідер демократичного світу й Північноатлантичного альянсу США не усвідомлюють величини загрози першого локалізованого етапу Третьої світової, її можливість перейти у всеосяжну глобальну. Байден боїться, що Путін застосує ядерну зброю. Помиляється пан президент. Ніхто ядерної зброї не застосує, бо Китаю це не вигідно. Китай по-іншому бачить завоювання світу за схемою кількох партій доміно.
Отже, нерозуміння, що це за війна, призводить до бездіяльності, млявої реакції та недостатньої допомоги жертві агресії, а від цього залежить результат війни. Чи це буде перемога, остаточне знешкодження агресора, чи частковий успіх, значне послаблення агресора з відкладеною загрозою?
Росія повністю проігнорувала міжнародно-правовий порядок, встановлений після Другої світової, зокрема Заключний акт з питань європейської безпеки про непорушність кордонів. Міжнародні акти в царині прав людини, усі конвенції ведення війни, воєнні злочини стали системою, війна стала геноцидною для українського народу.
Усі ці злочини досі юридичної оцінки не отримали. Чому? Бо відсутня політико-юридична реакція країн євроатлантичної спільноти, Великої сімки. Агресор залишається членом ООН і Ради Безпеки, хоча ніколи туди не вступав відповідно до процедури.
Жодна країна Європи та Північної Америки не визнала Росію державою-терористом чи державою — спонсором тероризму, жодна держава не розірвала дипломатичних відносин, ніхто юридично не визнав акту геноциду українців під час цієї війни.
Агресор розтоптав юридичний порядок, встановлений після Другої світової війни, але від територіальних надбань не відмовився (Східної Пруссії, Курильських островів).
Необґрунтований страх призводить до потурання міжнародному терористу. А небажання дати юридичну оцінку злодіянням агресора може обернутися тяжкими наслідками для Європи й майбутнього всього людства.
Нарешті час це зрозуміти й перестати спостерігати, як московські виродки чинять геноцид українців, безкарно завдаючи ударів по Україні з глибини своєї території. Нам потрібна зброя, яка може було знищувати військові об’єкти в глибокому тилу Росії та російські військові бази в Білорусі.
Пора припинити будь-які розмови про переговори з Росією та гратися в миротворчу місію Китаю. Пекін нахабно називає загарбницьку геноцидну війну Росії кризою в Україні й навіть не думає назвати Росію агресором.
Після розгрому ЗСУ російської армії та знищення Чорноморського флоту, якщо Захід і насамперед США нададуть достатню кількість потрібної зброї (далекого радіусу дії, авіацію), настане час продиктувати Росії Акт капітуляції, а не вести переговори.
Над умовами цього документа треба вже працювати Україні разом із західними партнерами. Ініціатором підготовки проєкту Акту капітуляції має виступати Україна, а наші дипломати мають уже інтенсивно працювати з іноземними партнерами. Наша дипломатія має бути наступальною, адже українська кров проливається на передовому рубежі, захищаючи цивілізований світ від московських загарбників.
Ми вже повинні мати свої вимоги до агресора і з ними виходити до інших країн. Багатьох вони мали б зацікавити – побачили б і свій безпосередній інтерес.
Ми вже повинні мати свої вимоги до агресора і з ними виходити до інших країн. Багатьох вони мали б зацікавити – побачили б і свій безпосередній інтерес.
Отже, конкретно про зміст Акту капітуляції.
Росія має повернути території, анексовані після Другої світової війни. Японії — Курильські острови, Південний Сахалін. Відмовитися від Східної Пруссії — Калінінградська область. Захоплені землі внаслідок війни СРСР з Фінляндією — Карельський півострів і Виборзький округ.
Росія має забрати свої військові бази в Сирії та позбутися права мати військовий флот в Азовсько-Чорноморському басейні. Кораблі РФ, які не будуть винищені під час воєнних операцій, переходять у власність України. Зокрема ті, що базуються в Новоросійську й Туапсе.
Російські бази в Білорусі (якщо не будуть знищені під час війни) підлягають ліквідації. Маріонетковий терористичний режим Лукашенки має бути ліквідований, Лукашенко і його спільники, як співучасники путінського режиму та воєнні злочинці, мають бути заарештовані й передані міжнародному трибуналу (якщо до того не будуть покарані трибуналом білоруського народу).
Російські військові кораблі позбавляються права заходити в басейн Середземного моря, а Росія позбавляється права виробляти тяжке озброєння, військові кораблі, літаки й торгувати ними на міжнародному ринку. Відповідні заводи підлягають демонтажу. Росія має виплатити репарації (обсяги будуть додатково визначені).
Росія зобов’язана віддати пограбовані в Україні культурні й мистецькі цінності, архіви, археологічні артефакти.
Після розгрому російських військ у Росії почнеться дестабілізація. Тоді може з’явитися змога арешту російської військово-політичної еліти, головних пропагандистів рашизму й передання їх до міжнародного суду. Тисячі військових злочинців нижчого рангу та колаборантів, що втекли до Росії, затримати й передати Україні.
Уздовж російсько-українського кордону має бути встановлена санітарна зона на російській території глибиною 200 км, де неможливе розміщення будь-яких військових частин і навіть військовослужбовців, крім поліціянтів.
Такі умови перемоги мають влаштовувати членів євроатлантичної спільноти й України. У цьому ми маємо їх невтомно переконувати.
Після перемоги України будуть зростати відцентрові тенденції в російській імперії. Дезінтеграційні процеси можуть розвиватися за двома типами: територіальним й національно-територіальним. До першого схильні Далекий Схід, Кубань. До другого — народи Північного Кавказу, Поволжя, Татарстан, можливо, Якутія та інші.
Багато кому висловлене може здатися фантастичною мрією. Нове, незвичайне переважно завжди так сприймають. Я це пережив у своєму житті. Коли я активно включався в політичне життя, ще в імперії зла, мої близькі знайомі зі здивуванням і острахом дивилися на мене, як на дивака та фантазера.
Президенти США після великого Рейгана не вірили й не хотіли розвалу СРСР: теж боялися цього, як, до речі, і нині Байден боїться розвалу Росії. Але якщо зіставити переважну силу добра, то страх перед злом — це від нестачі моралі.