Класик сучасної літератури й чи не найвпливовіший європейський письменник ХХ століття Мілан Кундера пішов у засвіти місяць тому — 11 липня 2023 року. По собі він лишив чималий спадок: кілька ранніх поетичних збірок, кілька збірок оповідань, кілька драм, багато есе і, звісно ж, романи. Та й саме життя Кундери годиться на синопсис якоїсь книжки. Постійне маневрування між хронічною любов’ю до свого дому та еміграційною образою, що раз по раз утілюються на сторінках, інколи навіть разом; шлях ідеологічного й особистісного становлення крізь густе ХХ століття, від Другої світової до Празької весни, від комунізму до протистояння тоталітаризму; життя на периферії і Східної, і Західної Європи, звідки було видно недоліки обох, — усе це більшою чи меншою мірою таки проникло в Кундерові тексти, тож тепер, уже після його смерті, тим паче цікаво відшукувати там ці елементи.
Так сталося, що незадовго до смерті письменника «Видавництво Старого Лева» надрукувало чергову його книжку в перекладі незмінного Леоніда Кононовича — «Ідентичність». Це один із останніх романів Мілана Кундери, що з’явився ще 1997 року. Трагізм такого збігу обставин лише підсилює цікавість до твору та бажання прочитати його й таким чином чи то підсумувати, чи то пригадати всю творчість Кундери. «Ідентичність» — це історія немолодої пари — Шанталі й Жана-Марка. Для жінки ці стосунки і її чоловік — утеча від минулого, життя з другої спроби, намагання звільнитися від імперативів суспільства. Для чоловіка ж Шанталь — це «єдиний його чуттєвий зв’язок зі світом». Їхнє життя невимушене й безтурботне, вони «розмовляють про смерть, про нудьгу, п’ють бордо, сміються, тішаться, вони щасливі». Проте Шанталь починає отримувати наполовину любовні, наполовину еротичні листи від таємничого незнайомця. І ця, здавалося б, дріб’язкова подія несподівано оприявнює ті грані самості Шанталі й Жана-Марка, які вони завжди лишали поза межами своїх стосунків.
Читайте також: Гармати і музи. Як війна змінює літературні жанри?
На перший погляд, цей роман узагалі не здатен здивувати. Навряд чи «Ідентичність» стане першою, другою чи навіть третьою книжкою Кундери, за яку візьметься читач, а після кількох прочитаних романів автора цей його текст аж надто очевидний, адже явно оперує звичними для Кундери мотивами, образами й темами. Тут постає як завжди досконалий, але вже такий знайомий стиль письменника, коли він ненав’язливо вплітає в сюжет і в діалоги власні філософські міркування про все на світі: про родину, смерть, дружбу, кохання, час, суспільство, пам’ять, забуття тощо. І Кундера розказує про ці вкрай пафосні речі абсолютно без пафосу, а якщо пафос десь таки виникає, то радше з властивою Кундері іронією. Окрім того, в «Ідентичності» маємо стандартні для текстів письменника теми і нетрадиційних стосунків чоловіка й жінки, майже перверсивних (хоча Шанталь постійно повторює коректніше й обережніше слово — «проміскуїтет»), і тілесності, і зради, у різних відтінках цього терміна. Словом, у такому аспекті «Ідентичність» справді є саме черговим романом Мілана Кундери, одним із багатьох.
Утім, «Ідентичність» таки дивує, і дивує вона передусім обсягом. Це дуже короткий роман, удвічі, а то й утричі менший за «Нестерпну легкість буття». І це насправді ще один вияв Кундерової іронії — тонкої і влучної. Тільки він міг дати таку широку й глибоку (і знову ж таки пафосну) назву — «Ідентичність» — такому малому за обсягом тексту. Так автор іронізує і ніби натякає, що вага людської ідентичності в сучасному світі аж надто перебільшена, що їй приділяють забагато уваги й що на неї покладають забагато надій. Ця думка відлунює і в сюжеті роману: ідентичності Шанталі й Жана-Марка неоднозначні, нестабільні, мінливі й достеменно невідомі навіть їм самим. Недарма книжка починається сценою, у якій Жан-Марк плутає Шанталь із випадковою незнайомкою на морському узбережжі; недарма елементом, що рухає весь сюжет, є загадковий автор адресованих Шанталі листів, чия химерна ідентичність і відлякує, і манить.
Читайте також: Празька осінь Мілана Кундери (очима Вацлава Гавела)
Але Кундерова гра з назвою не завершується навіть на цьому. Річ у тім, що французьке слово l’identité, подібно до свого українського відповідника «ідентичність», може мати два значення: ідеться або про те, що вирізняє людину на тлі інших (її самість, особистість, індивідуальність), або, навпаки, про їхню однаковість, тотожність («вони були ідентичні»). Так само Шанталь і Жан-Марк, з одного боку, украй специфічні, з другого ж, — часто мімікрують під суспільство, носять певні личини. Шанталь, наприклад, дуже вправно злилася з оточенням свого минулого життя, хоч і ненавидить його, а Жан-Марк не впізнає її обличчя, коли та перебуває на роботі, серед своїх колег. Так само й Жан-Марк має таємний бік свого життя, скомпільований з різних стереотипів та архетипів і прихований за іншим іменем.
Але як читати цей роман поза назвою? Оскільки «Ідентичність» — настільки короткий твір, що можна навіть не встигнути звикнути до імен головних персонажів, найліпше братися за цей текст із уже визначеною оптикою, з уже обраним ракурсом. Та їх не доводиться довго перебирати, адже їх диктує сам контекст читання — нещодавня смерть Мілана Кундери й те, що «Ідентичність» — хоч і давній, але один із останніх його романів. Тож і читати його хочеться як стрімкий і динамічний твір про стрімке й динамічне життя — життя вкрай непросте, але справжнє. Автор лише частково відкриває читачеві передісторію своїх персонажів, не акцентуючи на цьому: Жан-Марк — маргінал-невдаха, якого спіткала професійна невдача та зрада і який через це був змушений тікати; Шанталь — жінка з багатьма втратами в минулому, яка прагне втекти від них, звільнитися й бути нарешті відвертою із собою. Перша сюжетна лінія нагадує історію Людвіка з Кундерового «Жарту», друга — подібна до історії Таміни з Кундерової «Книги сміху і забуття». Та насправді ці історії про самого Кундеру.
Очевидно, що «Ідентичність» (як і будь-яка книжка автора) не є цілком автобіографічною, але, як казав Віктор Петров, «кожна людина, пишучи про інших, пише тільки про себе». Не слід шукати в цьому романі точних деталей життя Мілана Кундери, але, прочитавши його, можна відчути ваготу пройденого шляху, те специфічне сприйняття світу, яке уможливлюють пережиті протягом буремного минулого емоції, відчути гірку солодкість і солодку гіркоту, зрозуміти, як усе навколо жахливо й прекрасно водночас. Це все є в «Ідентичності» й ідентичності Мілана Кундери. Хоча б тому його варто читати.