Занепад чогось великого та грандіозного — завжди захопливе видовище. Важко без інтересу й певної зловтіхи дивитися, як розвалюється імперія, або розбивається невдалий стартап великої компанії типу метаверсу, або провалюється серія дорогих кінострічок. Однак дивитися, як провалюється кіновсесвіт коміксів DC, уже перестало бути цікавим, бо це відбувається знов і знов, трохи набридаючи одноманітністю.
Кіновсесвіт DC розпочався 2013-го з виходом стрічки «Людина зі сталі». Коли створювали фільм, це мало бути лише переосмисленням «Супермена» для сучасного глядача. Це був сольний фільм, і так, ми не віримо словам авторів, мовляв, вони планували Всесвіт від самого початку, бо все, що було далі, вказує: жодний план туди не заглядав навіть пивка вхопити.
«Людина зі сталі» вийшла на великі екрани, і глядачі були від стрічки, м’яко кажучи, не в захваті. Ні, фільм отримав свою фанбазу, Кавіл — красунчик, на роль він зовнішньо підходив ідеально… Але спроба додати Суперменові рис ноланівського бет-Всесвіту зіграла з режисером Заком Снайдером злий жарт: фільм висмоктував похмурість і драматизм от просто з нічого й так перестарався в спробах додати Супсові драми, що перетворив його на одноногого песика. Сцену загибелі Кента-старшого досі не можна передивлятися без сміху.
Може, невдача змусила б Ворнерів відступитися від концепту «похмурого Супермена» або принаймні трохи змінити тональність, але за рік до «Супермена», коли його зйомки були в самому розпалі, вийшов фільм «Месники» Джосса Відона, встановив нові рекорди касових зборів і показав, що кіновсесвіт, де спільно діють супергерої, — тепер новий великий тренд у кіно. Тож Warner Bros. не встояли перед спокусою зробити «Людину зі сталі» першою частиною Всесвіту, який вони вирішили поспішно створити як конкурента кіновсесвіту Marvel. Уже за три роки Супермен мав битися з Бетменом у «Бетмені проти Супермена», наприкінці якого він ще й мав померти від рук свого запеклого ворога Думсдея.
Читайте також: Мальопис має значення: стан і перспективи української комікс-індустрії
У коміксах сюжетна лінія «Смерть Супермена» була величезною подією, кульмінацією майже 50 років історії про найвідомішого супергероя на світі. У кіно це була лише друга поява нового, сучасного Супермена. «Бетмен проти Супермена» глядачі сприйняли ще прохолодніше. У ньому було ще більше дурнуватих сюжетних рішень та ламання характерів об коліно, і голови Warner Bros. почали хвилюватися. Коли нарешті мав вийти перший спільний фільм усієї збірної, «Ліга справедливості», то останньої миті вони позбулися режисера Зака Снайдера (скориставшись фактом, що той мав відійти від справ через трагічну загибель доньки) та переробили весь план кіновсесвіту, запросивши — ТАДА-А-А-АМ! — Джосса Відона, який саме оклигував від негараздів з «Ерою Ультрона». Ну ж бо, Джоссику, ти ж умієш в оцей сюжет, де шарага розвиздяїв спершу вариться із собою, а потім рятує світ!
Відон переформатував і перемонтував знятий Снайдером матеріал, дещо дозняв сам, додав кілька хороших приколів (і кілька поганих) та загалом трохи розрядив атмосферу. Але глядачам і це не сподобалося! Після цього студія пробувала майже все, щоб хоч якось догодити публіці. Щоразу, коли Warner Bros. відчувала навіть малий натяк на невдачу, змінювала весь план. Якоїсь миті навіть покликала Зака Снайдера назад, щоб він переробив їй уже зроблений фільм! І знову були дозйомки, після яких на світ з’явився артефакт завдовжки чотири години, «Ліга справедливості Зака Снайдера», який транслювали на НВО (і він несподівано був непоганим).
Кіновсесвіт DC нині нагадує темного лицаря з «Монті Пайтона і Священного Грааля». У нього вже немає рук та ніг, але він далі наполягає, що все ще здатний битися.
Студія вже витягла тяжку артилерію та віддала весь кіновсесвіт під керівництво Джеймса Ганна, режисера трилогії «Вартових Галактики», а також нещодавнього «Загону самогубців: Місія навиліт» (не плутати із «Загоном самогубців» 2016-го). І хоча в Ганна великі плани, треба відразу зауважити, що наш сьогоднішній фільм, а також два наступні, «Синій Жук» та «Аквамен 2», зробили до залучення Ганна, тож вони не є частиною його великого плану для кіновсесвіту, і, найімовірніше, він майже не втручатиметься туди.
«Флеш» був у розробці багато років, ще з 2014-го, і мав вийти на екрани 2018-го. Через проєкт пройшло кілька режисерів та сценаристів. Флешеві геть не пощастило, бо його перший фільм має також бути чимось на кшталт «Месників: Завершення». У тому сенсі, що це також фільм про мандрівки в часі й водночас завершення цілої серії фільмів. Різниця в тому, що «Месники: Завершення» були від початку сплановані як фінал великої саги, натомість «Флеш» ним став через те, що Ворнери розчарувались у створеному Заком Снайдером кіновсесвіті й намагаються перезапустити його, обіцяючи глядачеві цілу серію нових захопливих стрічок.
Читайте також: «Людина-павук: Крізь Всесвіт»: посібник з того, як касово плести павутину
«Флеш» розповідає нам про Баррі Аллена, або Флеша, супергероя з надприродною швидкістю. Деякі глядачі вже знають Флеша за «Лігою справедливості». На початку «Флеша» Баррі спокійно живе й рятує світ у складі Ліги справедливості, до якої також входять Бетмен, Диво-жінка, Аквамен і Кіборг. Тобто в коміксному Всесвіті героїв більше, але до кіновсесвіту Марсіянин та Зелений Ліхтар поки що не долетіли.
Отже, Флеш працює з Лігою, однак дедалі частіше почувається так, наче він грає роль прибиральника. Рятують світ від серйозних загроз здебільшого інші, а Флешеві завжди дістаються геройства другого плану. Тут нам махає лапкою Павучок з «Повернення додому», який теж страждав від недооціненості.
Наприкінці «Ліги справедливості Зака Снайдера» Флеш дізнався, що якщо він бігтиме достатньо швидко, то зможе повернутися в минуле. У фіналі стрічки він стрибнув на кілька секунд назад у часі, щоб урятувати світ від Степового Вовка. Зараз Флеш вирішує використати цю силу, щоб стрибнути в минуле та запобігти вбивству своєї матері. Йому це вдається, але в процесі він випадково створює паралельну реальність, де майже немає інших супергероїв. І саме цієї миті Генерал Зод (головний злодій «Людини зі сталі») починає своє вторгнення на Землю, а зупинити його немає кому. І тут нам знову махає лапкою Павучок, цього разу — з «Додому шляху нема».
Найбільшим сюрпризом для нас було те, що «Флеш» — комедія. Весь маркетинг стрічки чомусь приховує цей факт. Ви, мабуть, після трейлерів очікували, що це буде звичайний супергеройський бойовик із кількома жартами тут чи там для різноманіття. Але більша частина екранного часу у «Флеші» приділена саме комедійним ситуаціям, у які потрапляє титульний герой. Навіть зав’язка сюжету показана як дещо по-абсурдному смішне: Флеш «зламав» Всесвіт, і тепер усе погано.
Невтішна новина в тому, що це дуже кринжова комедія. Майже весь час перегляду тебе проймає фінський сором за те, що Флеш показаний тотальним бовдуром, який постійно опиняється на слизькому. Фільм починається з екшн-сцени, де Флешеві треба врятувати людей зі шпиталю, який після теракту розвалюється просто на очах. Автори тут дають Флешеві дивну рису: коли він використовує супершвидкість, то дуже втомлюється й може діяти далі лише після поповнення запасу калорій. У нього була якась така риса в «Лізі справедливості»: він майже весь час був голодним. Але тут у нього прям лічильник калорій на руці, що блимає червоним, коли закінчується пальне. І от Флеш у сповільненому часі бачить, як з вікон будівлі падають немовлята разом з медсестрою та терапевтичним песиком, і він, замість того щоб їх рятувати, кидається до торгового автомата й швидко їсть усе в ньому, щоб запастися калоріями та мати змогу далі вже врятувати дітлахів. О, а ще він чомусь пхає одне немовля до мікрохвильовки, наче для того, щоб урятувати його від струменя полум’я з газового балона. Він, скажемо чесно, потрібен тут лише для того, щоб пожартувати про немовля в мікрохвильовці.
Якби в нас на руках були кринжометри, вони б зашкалили ще на цій сцені й поламалися протягом перших пів години. Тут у нас іще специфічно українська психотравма, через яку нам дуже боляче дивитися, як руйнуються будівлі. Тож, коли ми побачили, як герой набиває кендюха, тоді як навколо з вікон падають люди, у нас відразу зникла будь-яка симпатія до цього героя. Це жарт на рівні «Дедпула 2» або навіть «Супергеройського кіно» 2008-го. І абсолютно незрозуміло, чому вони вирішили перетворити Флеша на кумедного героя. Флеш — не наш улюблений персонаж DC, але ми знаємо, що в коміксах він таким не був. Навіть у «Лізі справедливості Зака Снайдера» він таким не був. Тут нам знову ввижається спроба повісити на нього функції марвелівського Павука, який і в коміксах, і в кіновсесвіті відповідає за розрядку сміхом.
Читайте також: Let’s be honest
І, на жаль, комедія у фільмі не стає кращою після цієї миті. Якщо вам подобається знову й знову дивитися, як Езра Міллер робить дурне обличчя або ж меле нісенітницю, — це кіно для вас. Але нам дивитися на це було соромно. І сумно. У своєму фільмі Зак Снайдер знайшов гарний баланс для цього персонажа. У стрічці Флеш був трохи незграбним, але щирим, відчайдушним та добрим. Технічно ці риси все ще присутні, але їх так утопили в підлогу, що персонаж перетворився на шарж. Його позбавили глибини й пафосу. Майже все, що він робить, стає комедією.
Комедія ця не здатна відволікти від того, що тут досить нудний сюжет. «Флеш» губить те, що робить сюжети про мандрівки в часі цікавими, — причинний зв’язок між подіями в минулому та майбутньому. Коли Марті Макфлай стрибає в минуле й рятує власного батька від зіткнення з машиною, ми бачимо, як саме його вчинок переписує історію знайомства його батьків. Саме це робить механіку мандрівок у часі в кіно цікавою. Тут варто зауважити, що колись студія Warner Bros. хотіла, щоб «Флеша» знімав саме Роберт Земекіс, режисер «Назад у майбутнє». У «Флеші» ж, навпаки, між смертю матері Флеша та появою супергероїв у світі немає жодного зв’язку. Приблизно в середині сюжету Бетмен зачитує невеличку лекцію про те, як працює мультивсесвіт, але пояснення лише наголошує: ці правила не мають сенсу. Окремою проблемою є те, що злодій стрічки Генерал Зод не має нічого спільного із Флешем у конфлікті. Уся його сюжетна лінія зациклена на Супердівчині. Здається, Зод за весь фільм навіть не дізнається, що на Землі є якийсь такий Флеш і він з ним бореться.
Це може здатися дивним, але сюжетно понад усе «Флеш» нагадує не інші популярні стрічки про мандрівки в часі, а класику американського кіно «Це дивовижне життя» режисера Френка Капри (1946). В обох стрічках відбувається дещо схоже: герой потрапляє до паралельного Всесвіту, де немає чогось важливого. У фільмі Френка Капри головний герой опиняється у Всесвіті, де його ніколи не існувало й доля всіх людей у його місті від цього склалася гірше. У «Флеші» Баррі Аллен потрапляє до Всесвіту, де немає супергероїв, а точніше тих супергероїв, яких ми бачили в минулих фільмах цього кіновсесвіту. Якщо герой стрічки Капри має навчитися цінувати власне життя, то «Флеш» просить нас сумувати за тим кіновсесвітом, який ми втратили. Я маю зізнатися, що іноді це працює. Бачити востаннє Бена Аффлека в ролі Бетмена / Брюса Вейна або ж Ґаль Ґадот у ролі Диво-жінки було в певному сенсі приємно та водночас сумно. Їм усім не пощастило з фільмами, і це прикро, бо вони чудового втілювали ролі цих дивовижних героїв. Проте все це не може відволікти від проблеми із серцем стрічки.
Іншим великим шоком фільму стало те, що «Флеш» за природою конфлікту схожий на мультфільм «Людина-павук: Крізь Всесвіт», з яким вони вийшли майже водночас. Обидва фільми грають із концептом мультивсесвіту, в обох головному герою доводиться зіткнутися з паралельною версією самого себе, а також інших героїв. В обох сюжетах є ідея, що певні події або люди настільки важливі, що вони з’являються в кожному Всесвіті. І найголовніше: обидві стрічки намагаються дослідити ідею, що трагедія в минулому створює супергероїв такими, якими вони є. Тільки от ці два фільми дійшли повністю протилежних висновків у своїх міркуваннях. «Людина-павук» наче рухається в напрямку ідеї, що герої можуть запобігти трагедіям та врятувати всіх. Звичайно ж, ми подивимося, до чого це призведе в другій частині, але вектор уже заданий. «Флеш», навпаки, акцентує на тому, що без особистої трагедії героєм стати не можна. На початку стрічки Баррі каже Брюсові, що може повернутися в часі та врятувати всіх, зокрема батьків самого Брюса. Той відповідає, що Баррі ризикує цим знищити геть усе, бо якби не смерть батьків, то Брюс не став би Бетменом, а якби не смерть матері, то Баррі не став би Флешем. Ми зазвичай стараємося не спойлерити сюжет у статтях, але тільки некмітливий глядач цієї миті не здогадався б, чим має закінчитися фільм. Звичайно ж, урятувавши матір, Баррі все зробить гірше, і врешті-решт йому доведеться змиритися з її смертю та повернути все до статус-кво. Ви можете помітити, що багато супергеройських фільмів останніх кількох років чомусь також розповідають нам історії, де героям треба змиритися зі статус-кво. Сучасні супергерої більше не можуть робити світ кращим, не можуть змінюватися, не можуть розвиватися. Вони можуть лише рятувати світ від повних катастроф, але в процесі завжди захищають старий, далекий від ідеалу порядок речей. І як же це, в біса, набридло!
Це, мабуть, найбільша ідейна криза сучасних супергеройських сюжетів, а також причина, чому цей жанр уже починає набридати людям. Супергерої завжди приваблювали саме тим, що мали надприродні сили, а отже, і можливість зробити все правильно, без жодних компромісів. Їм не треба було ухвалювати поганих рішень, не треба було поступатися своїми принципами. Супермен привабливий саме тим, що він може геть усе. Він може врятувати всіх, у нього завжди є час і сили. Це було суттю персонажа майже від самого початку. У класичному фільмі «Супермен» 1978-го це було центральним конфліктом героя: весь світ намагався його навчити, що він не завжди зможе врятувати всіх. У фіналі стрічки він намагався врятувати світ від двох ракет. Одну встиг відштовхнути у відкритий космос, але друга влучила в ціль, і в процесі загинула кохана Супермена Лоїс Лейн. Розгніваний цим, Супермен, майже як Флеш, використав свою швидкість, щоб стрибнути в минуле та врятувати Лоїс. То був фільм з ідеалістичним посилом. Він обіцяв нам, що колись ми зможемо побороти навіть саму долю в наших спробах допомогти іншим людям.
Читайте також: «Евакуація 2»: майже ідеальний бойовик про сімейні цінності з грузинським акцентом
І ось ми стрибаємо у 2023-й, де «Флеш» каже нам, що від долі не втечеш, навіть якщо ти найшвидша людина у Всесвіті. Навіть наші супергерої у своїх вигаданих сюжетах мають змиритися з трагедіями минулого. Ми не кажемо, що ця тема сама собою погана. На цьому фундаменті можна побудувати сюжет із цікавими моральними дилемами. Але ніхто цього не робить. Натомість останні супергеройські стрічки весь час нас учать: ми не можемо побороти долі, не можемо змінити статус-кво. Персонажі, які намагаються це зробити, зазвичай показані лиходіями (Горр у «Тор: Любов і грім», Ванда в «Мультивсесвіті безумства», Намор у «Чорній пантері 2»). Ми думаємо, що це неправильно, бо ми живемо в складні часи. Нам потрібні ідеали, нам потрібні мрії про світле майбутнє. Саме все це й мають давати нам супергеройські сюжети.
Але одну приємну річ «Флеш» нам усе ж подарував. У середині фільму дві версії Баррі разом із Бетменом летять до Сибіру, щоб урятувати там з полону Супермена цього Всесвіту. Після великої екшн-сцени, де наші герої красиво дають прочухана купі російських солдатів, вони з’ясовують, що замість Супермена в цьому Всесвіті є Супердівчина. І, на відміну від її брата, у неї після кількох років полону та експериментів не лишилося жодних натяків на оптимізм і доброту. Тож тепер ми напевно знаємо, що якби Супермен, прибувши на Землю, зустрів росіян, а не американських фермерів, то в нього не залишилося б віри в людство.
А, і дуже приємно було почути голос Сергія Кияшка в сцені після титрів. Це наш улюблений дублер Аквамена. Закон № 9432 не має бути ухвалений, тож пишіть своїм депутатам, щоб не залишали нас без гарного українського дубляжу! Так, ми нахабно скористалися цією статтею, щоб просунути власну політичну адженду, хе-хе.