Коли в травні 2023 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба вирушив у своє друге африканське турне, то розпочав його з Марокко. Ця країна — цікавий союзник для України в регіоні Північної Африки. Тиждень поговорив з дослідницею американського Інституту Гадсона Зінеб Рібуа про зміни в безпековій ситуації в регіоні, позицію Рабату щодо російсько-української війни та посилення проросійських наративів у регіоні.
— Як ви оцінюєте позицію Марокко щодо російсько-української війни?
— Гадаю, що позиція Марокко — нейтральна. Вони справді хочуть сприяти мирному врегулюванню. Міністр закордонних справ Нассер Буріта заявив, що, на їхню думку, Росія здійснила акт агресії проти суверенітету України. Це також відображено в голосуванні в ООН. Марокко проголосувало за резолюцію (Резолюція від 23 лютого 2023 року «Принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй, що лежать в основі всеосяжного, справедливого і тривалого миру в Україні», яка відкреслює відданість ООН незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України. — Ред.), тобто проти Росії. Але водночас, я гадаю, Рабат дійсно на боці мирного врегулювання. Це дуже складна ситуація для Марокко, тому що в країни є сусід — найбільший покупець зброї з Росії, а саме Алжир. Це ставить її в прямий конфлікт, якщо вона матиме іншу позицію.
В Україні навчаються тисячі марокканських студентів. У 2016 році Марокко також розпочало культурний діалог з Україною на основі просування культури та більшої гуманітарної співпраці. Отже, між двома країнами завжди існувала дружба. І я гадаю, що це те, над чим вони відтоді працюють. Отже, для Марокко Україна дуже важлива. Вона приваблює марокканських студентів. Є величезна можливість для більшої співпраці, тому марокканці хочуть мирного врегулювання.
Читайте також: У напрямку на південь
Очевидно, що під час цього візиту (міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби до Марокко 22 травня 2023 року. — Ред.) великий акцент робився на підтримці співпраці та дружбі навіть під час війни. Гадаю, це важливо, що африканська країна посилає такий сигнал Україні.
— Російсько-українська війна вплинула на безпекову ситуацію в усьому світі. Як вона вплинула на безпеку регіону Північної Африки?
— У відповіді на це запитання є два аспекти. Перший аспект — агресія Росії та порушення територіальної цілісності України підбадьорили такі країни, як Алжир, почати агресивні дії проти Марокко, бо вони, врешті-решт, хочуть мати доступ до Західної Сахари. Це те, що вони завжди робили, фінансуючи «Фронт ПОЛІСАРІО» (націоналістичний рух, який воює проти Марокко в Західній Сахарі та вимагає її незалежності й має в цьому підтримку Алжиру. — Ред.) — організацію, що базується в Алжирі. Ось чому ці країни стають дедалі агресивнішими. Це також спровокувало гонитву озброєнь. Алжир бачить вигоду в тому, щоб бути ближче до Росії, оскільки Путін все ще допомагає режимові Асада. А союз із Путіним дає гарантії безпеки й для Алжиру. Є й інший бік. ПВК «Вагнер» стала більше присутньою, зокрема, у регіоні Сахелю. Але це триває, гадаю, останні вісім років. Я вважаю, що вони стають дедалі важливішими як (політичні. — Ред.) актори. Гадаю, для Путіна ПВК «Вагнер» — дуже корисний інструмент, бо він може тиснути на ці країни, наприклад на Марокко, щоб ті боролися проти тероризму. Отже, його використовують як дипломатичний інструмент.
Другий аспект, який також є виміром безпеки, — це енергетичне питання. Алжир, зрештою, — проросійська країна. І оскільки європейці, особливо Франція та Італія, шукають нових постачальників, вони дедалі більше покладаються на Алжир (2022 року 12 % усього імпорту газу до ЄС було з Алжиру. — Ред.), що варто брати до уваги, оскільки це вплинуло на регіон, і дехто отримує від цього вигоду.
Є й інший бік, що стосується порушення ланцюжка постачання просто тому, що Україна є великим постачальником пшениці та інших продуктів харчування для регіону. Марокко намагалося відігравати певну роль у постачанні добрив, і це було досить помітно, особливо в Африці. Але в регіоні виникають певні проблеми з продовольчою безпекою.
— Чи експортує Марокко добрива до інших африканських країн?
— Так, Марокко має найбільші запаси фосфатів у світі. Державна компанія OCP має цілу мережу в африканських країнах, а також у всьому світі, навіть у Латинській Америці. Ця компанія відіграла величезну роль у компенсації та наданні допомоги (іншим країнам Африки. — Ред.).
— У деяких ЗМІ з’явилася інформація, що Марокко надало Україні танки. Ви бачили якісь офіційні коментарі щодо цього?
— Офіційних заяв немає. А сталося те, що Марокко мало кілька танків, і я припускаю, що вони відправили ці танки до Чехії на оновлення. Деякі танки модернізували й повернули до Марокко, а деякі — залишили. І я гадаю, що партію цих танків відправили в Україну. Отже, вони нібито належать Марокко й водночас насправді не належать, бо залишилися в Чехії. Але офіційної заяви про це немає.
— Марокко разом з трьома іншими африканськими державами були присутні на першій зустрічі у форматі «Рамштайн». Чи означає це, що вони хотіли якось підтримати Україну, чи це була просто констатація того, що ми в клубі «хороших хлопців»?
— Марокко — основний союзник США поза НАТО. Саме на цій підставі Рабат було запрошено на зустріч у форматі «Рамштайн». Також причиною могло стати його географічне розташування. Марокко також вважає США своїм найважливішим союзником, а вони підтримують Україну. І через це Марокко опиняється в такому становищі, коли, зрештою, може зробити щось, щоб зупинити поширення російського впливу або принаймні переконатися, що регіон стабільний і конфлікт не поширюватиметься. Можливо, обговорювали й багато іншого. Гадаю, той факт, що Марокко є основним союзником США поза НАТО, дійсно змусив їх узяти участь. Країни з таким статусом мають доступ до більшої кількості інформації, до обміну розвідданими, тому вважаю, що це досить важливо.
— Як ви оцінюєте відносини між Марокко і ЄС? Раніше були певні дискусії щодо корупції в країні…
— Я не думаю, що ці розслідування дійсно впливають на те, як Марокко взаємодіє зі світом чи з європейцями. Насправді є чимало компаній, зокрема німецьких та французьких, які облаштовуються в Марокко для ведення бізнесу. Тож це зовсім не зупиняє співпраці. Однак, на мою думку, головною проблемою для країни є Західна Сахара. Позиція Марокко в тому, що ви або підтримуєте наш суверенітет, або ні. І ви повинні чітко заявити свою позицію. Це неабияк важливе питання для Марокко з огляду на поширення тероризму в регіоні. Інакше це означає, що терористичні угруповання попрямують до Атлантики. Це буде величезна проблема. Тому, гадаю, саме тут спостерігається напруженість, особливо у відносинах із Францією і дедалі більше — з Італією. Але це не впливає на те, як Марокко веде бізнес або співпрацює з погляду туризму.
— Які аспекти співпраці з Україною можуть бути корисними для Марокко?
— Є різні рівні. Нині Україні важливо мати якомога більше підтримки. Росіяни багато інвестують у розширення своєї сфери впливу. У Північній Африці дійсно точиться боротьба за вплив. І те, що Україна сягатиме у своїх відносинах Марокко й навпаки, означатиме, що росіяни не єдині, хто бореться за вплив. І Україна здатна на це.
Читайте також: Від Везувія до пісків Сагари. Степан Левинський та його подорожні нариси про Африку та Азію міжвоєнного часу
Навіть коли Володимир Зеленський мав промову в Лізі арабських держав, гадаю, це було сильним сигналом, бо Марокко також там є. На мою думку, нині це дійсно боротьба за вплив, але в довгостроковій перспективі Марокко та Україні є чим поділитися і над чим співпрацювати, особливо в галузі продовольчої безпеки. Марокко може стати порталом для України в Африку для розвитку українсько-марокканських корпорацій та бізнесу. Є багато чого на вивчення, є й освітня частина, а також той факт, що Марокко дуже зацікавлене в більшому культурному розмаїтті, культурному обміні тощо. Гадаю, що це те, до чого Україна також може долучитися.
— Ви згадали, що Марокко й Північна Африка — своєрідне поле битви за вплив. Я знаю, що Росія розширює свою інформаційну присутність в Африці. Чи відчуваєте ви, що проросійських наративів стало більше?
— Я трохи стежила за дезінформаційними кампаніями, які проводять росіяни, але не в Марокко. Російський державний канал RT сьогодні фактично базується в Алжирі. У них там є власні офіси. Тож коли вони поширюють цю інформацію, вона надходить з Алжиру, і марокканці дуже добре про це знають. На мою думку, багато марокканців поділяють ту саму позицію, що й нинішній уряд, тобто вони хочуть мирного врегулювання, але водночас добре розуміють, що Владімір Путін постачає Алжиру зброю, і тому росіянам складно поширювати свою інформацію тут.