5-6 червня Київ відвідає кардинал Маттео Зуппі, посол Папи Римського Франциска з питань миру в Україні. Пропонуємо читачам переклад колонки Джорджа Вайґеля, католицького теолога, філософа і публіциста, в якій автор міркує про те, чому миротворча місія Ватикану в Україні може провалитися і навіть погіршити ситуацію.
Через кілька днів після призначення кардинала Маттео Зуппі головою ватиканської «миротворчої місії», покликаної «допомогти послабити напруженість у конфлікті в Україні» (за висловом Vatican News), на першій сторінці Washington Post з’явилася вражаюча фотографія. Вона показала, наскільки складне завдання стоїть перед кардиналом Зуппі та Державним Секретаріатом Ватикану. Адже це був супутниковий знімок Бахмута, міста на сході України, яке вже кілька місяців потерпає від безперервних російських атак, і на ній було зображено міське спустошення, яке можна порівняти з Берліном у квітні 1945 року.
Додайте до цього викрадення Росією українських дітей, зґвалтування, вбивства та інші воєнні злочини, скоєні російськими військами, а також постійні невибіркові атаки російських ракет і безпілотників на цивільні об’єкти в Україні, і будь-який серйозний аналіз війни приведе до одного висновку: це не симетричний «конфлікт», в якому можлива медіація між протиборчими сторонами (як це було в Мозамбіку, де Зуппі і громада Сант-Егідіо працювали над припиненням громадянської війни). Це абсолютно асиметрична ситуація, в якій геноцидальному агресору протистоїть вільний народ, сповнений рішучості захищати свою націю і свій суверенітет.
Простіше кажучи, якщо Росія програє, вона програє війну. Якщо програє Україна, вона програє Україну.
Читайте також: Архиєпископ Ігор Ісіченко: «Йде війна між світами любови й ненависти»
Не ясно, чи цю фундаментальну асиметрію та її наслідки для післявоєнного миру повністю усвідомив Святий Престол. Працюючи в Римі на початку цього місяця [у травні 2023 року – Ред.], я чув відлуння побоювань Ватикану, що вимога президента Володимира Зеленського про виведення всіх російських військ з окупованих теренів України ускладнить врегулювання шляхом переговорів. Цей аналіз, здається, ігнорує важливий політичний момент, який полягає в тому, що президент Зеленський, попри всю свою красномовність, слідує за волею свого народу, а не підбурює його до необґрунтованих вимог.
Джордж Вайґель. Фото: angelicum.it
Схожі нотки можна було почути і у занепокоєнні Ватикану з приводу нібито радикальних позицій щодо війни, які займають Польща і країни Балтії – так, ніби не було обґрунтованих побоювань, що будь-яка форма перемоги Росії в Україні зробить ці країни (і Молдову) наступними у «списку покупок» Владіміра Путіна, який прагне змінити підсумки Холодної війни на протилежні.
Також здається, що певні ватиканські кола сповнені рішучості підтримувати екуменічні контакти з РПЦ, попри очевидний факт, що керівництво цієї Церкви повністю підпорядковане Кремлю. Таким чином створюється ще одна асиметрія, в якій католицькі церковники «ведуть діалог» з агентами російської влади та російських спецслужб, котрі з’являються під виглядом церковників. Це прагнення поширюється не лише на патріарха Кіріла (який у молодості був агентом КДБ у штаб-квартирі Всесвітньої Ради Церков у Женеві) та його нового «міністра закордонних справ», митрополита Антонія, який є цілковитою креатурою Кіріла. Ватикан продовжує підтримувати попередника Антонія, митрополита Іларіона, який зараз перебуває в Будапешті, і який скористався нагодою двадцятихвилинної зустрічі з Папою Франциском під час нещодавнього папського візиту до Угорщини, щоб опублікувати на YouTube відео, яке пропагує непристойну вигадку про те, що путінська Росія є захисницею християнської цивілізації.
Читайте також: Що не так з РПЦ, або Мрії псковського десантника під час літургії
Все це не обіцяє нічого доброго для «миротворчої місії» Ватикану. Це навіть підвищує ймовірність того, що ватиканська дипломатія, за відсутності визнання основних моральних і політичних асиметрій у цій жорстокій війні, може погіршити ситуацію, коли неправильно продумана і погано виконана «миротворча місія» сприятиме поширенню брехні про те, що в цьому конфлікті є рівноцінні сторони, які слід звести разом в рамках «посередництва». Ця фальсифікація реальності, підкріплена тим, що дехто сприйме за моральний авторитет Святого Престолу, може підірвати рішучість Заходу підтримати постраждалу сторону в цьому конфлікті – Україну – заради досягнення того, що неминуче буде тимчасовим миром із безсумнівним агресором: Росією.
Щоб цього не сталося, видаються необхідними певні кроки з боку Ватикану.
По-перше, найвище церковне керівництво повинно чітко дати зрозуміти, що воно розуміє екзистенційний характер конфлікту. Це не симетричне змагання між морально і політично рівними дієвцями. Війна Росії проти України є невиправданою, незаконною і геноцидною агресією, проти якої Україна здійснює необхідну і законну самооборону.
По-друге, Ватикан повинен призупинити всі офіційні екуменічні контакти з російським православ’ям до того часу, поки Московський патріархат не продемонструє, що він є церковним органом, а не інструментом російської державної влади.
Якщо Росія, у відповідь на такі роз’яснення (або з будь-якої іншої причини), перешкоджатиме чи відмовлятиметься співпрацювати з довгоочікуваними гуманітарними зусиллями Ватикану, спрямованими на повернення українських дітей в Україну, то сутнісний характер путінської агресії стане незаперечним. Так само, як і перспективи «миротворчої місії» Святого Престолу, яка справді може сприяти миротворчості.