Політики мають чітке уявлення про те, яким має бути майбутнє автомобілів у Європі. Мало того, що 23 квітня країни-члени ЄС вирішили покінчити з двигунами внутрішнього згоряння після того, як Вільна демократична партія (ВДП) та деякі інші країни-члени ЄС взяли гору з вимогами про винятки для синтетичного палива. 22 квітня країни-члени та Європейський парламент також погодили нові положення щодо розширення мережі зарядних станцій для електромобілів.
Рушійна ідея цих положень така: До 2030 року автотранспорт у Європі повинен виробляти на 55% менше CO2, ніж у 1990 році, який, зазвичай, використовується для порівняння. На той час на дорогах Європи вже має бути 30 млн електромобілів, які, за задумом політиків, працюватимуть на електроенергії з відновлюваних джерел. Вже у 2025 році на континенті має бути мільйон зарядних станцій, а до 2050 року – цілих три мільйони.
Читайте також: «Зелений» аудит
Єдина проблема полягає в тому, що реальність в Європі не встигає за цими амбітними планами. Особливо економіки країн Східної та Південно-Східної Європи не готові до кінця епохи двигунів внутрішнього згоряння та зростання електромобільності. Про це свідчить ексклюзивна оцінка видання WELT на основі поточних даних Європейської обсерваторії з альтернативних видів палива при Європейській Комісії.
Аналіз показує, що розширення мережі зарядних станцій в ЄС все ще залишається висококонцентрованим: понад 61% зарядних станцій, встановлених в ЄС, припадає лише на три країни: Німеччину, Францію та Нідерланди. Решта 39% розподілені між 24 іншими країнами ЄС.
На кінець 2022 року Обсерваторія нарахувала 479 505 зарядних станцій в ЄС. З них 116 000 розташовані лише в густонаселених Нідерландах, що складає майже чверть від загальної кількості електрозаправок в ЄС. Це суттєвий показник.
Також дані показують, що Німеччина відстала від Франції в розширенні інфраструктури зарядних станцій: На кінець року у Франції було встановлено 92 000 зарядних станцій, а в Німеччині – близько 84 500. Це відповідає приблизно 19% і 18% від загальної кількості зарядних станцій в ЄС. Наприкінці 2021 року в Німеччині налічувалося більше зарядних станцій, ніж у Франції.
Розрив між країнами ЄС, у яких мережі зарядних станцій особливо добре розвинені, і тими, де їх розширення відстає, також значний. Нідерланди мають майже в 2280 разів більше зарядних станцій, ніж Мальта, де їх кількість найменша – 51 станція.
Більш значущим, ніж порівняння середньої за розміром, густонаселеної європейської країни з найменшою державою ЄС, є інший розрахунок: Насправді, Нідерланди мають стільки ж зарядних станцій, як 21 країна-член ЄС разом узята. Німеччина має приблизно стільки ж зарядних станцій, як і 20 інших країн-членів разом узятих, включно з Бельгією, Швецією, Австрією та Данією.
Щільність мережі зарядних станцій також значно відрізняється в межах Європи: Особливо країни Центральної, Східної та Південно-Східної Європи значно відстають у розвитку електронної мобільності. Наприклад, Румунія, яка майже в шість разів більша за Нідерланди, має лише 0,3 % усіх зарядних станцій в ЄС.
Греція, вдвічі менша за Німеччину країна, наприкінці минулого року мала лише 1021 зарядну станцію, або 0,2 % від усіх встановлених в ЄС зарядних пристроїв. Про темпи розширення інфраструктури в Греції ходять легенди серед експертів галузі: Коли Хільдегард Мюллер, президентка Асоціації автомобільної промисловості Німеччини (VDA), закликає до прискорення темпів розширення інфраструктури, вона любить вказувати на те, що місто Гамбург має майже вдвічі більше громадських пунктів зарядки, ніж уся Греція.
Те, наскільки країни Південної та Південно-Східної Європи відстають у розширенні мережі зарядних станцій, показують попередні оцінки, зроблені на основі даних за попередні роки.
Наприклад, Європейська асоціація автовиробників ACEA зіставила кількість зарядних пунктів з протяжністю доріг у країнах ЄС. Для дослідження минулого літа лобісти використовували дані на кінець 2021 року.
Виходячи з цього співвідношення, мережа зарядних станцій на кінець 2021 року була найщільнішою в Нідерландах, Люксембурзі та Німеччині. У Німеччині, наприклад, на 100 кілометрів доріг припадало майже 26 зарядних станцій. В кінці рейтингу за цією оцінкою також опинилися країни Східної та Південно-Східної Європи. Найнижча щільність зарядних станцій зафіксована в Литві, за нею йдуть Кіпр, Греція, Естонія та Польща.
Зі свого боку, Європейська рахункова палата визначила, скільки зарядних пунктів, профінансованих за кошти ЄС, розташовано в країнах-членах, на основі даних за 2020 рік. Аудитори також визначили співвідношення кількості зарядних станцій до площі території. Згідно з цим, найщільнішою мережа зарядних станцій виявилася в Німеччині та країнах Бенілюксу. Там на 100 квадратних кілометрів припадало понад десять пунктів зарядки.
Натомість у Східній та Південно-Східній Європі на 100 квадратних кілометрів припадало менш ніж дві зарядні пункти. Європейська пустеля без зарядних станцій простягається від малонаселеної Фінляндії до країн Балтії, Центральної та Східної Європи, Балкан, Греції та середземноморського острова Кіпр. В Іспанії та Ірландії мережа зарядних станцій є такою ж негустою.
Щотижня в ЄС з’являється близько 2000 пунктів електронної зарядки
Тверезий розрахунок тодішніх інспекторів: Щоб досягти запланованого мільйона пунктів зарядки до 2025 року, в ЄС потрібно було б будувати 3000 таких пунктів щотижня. ЄС все ще дуже далекий від таких темпів розширення.
Європейська асоціація автовиробників ACEA припускає, що наразі встановлюється 2000 зарядних станцій на тиждень.
Минулого тижня автомобільні лобісти разом з європейськими асоціаціями в галузі електроенергетики та представниками виробників вітрової та сонячної енергії представили свій власний розрахунок: Згідно з ним, для того, щоб у 2030 році в ЄС було 6,8 млн. зарядних станцій, необхідно щотижня встановлювати 14 000 зарядних пунктів. В іншому випадку цілі ЄС щодо скорочення викидів CO₂ не можуть бути досягнуті.
Однак незрозуміло, як країни, що пасуть задніх у Європі, можуть досягти цих показників. Автомобільні лобісти вимагають пришвидшити процедури затвердження та збільшити фінансування.
Аудитори ЄС свого часу також вимагали, щоб кошти на розширення ЄС були спрямовані більшою мірою в бідніші країни, де вони дійсно потрібні. Європейська комісія повинна робити більше для того, щоб кошти на розвиток надходили туди, де їх найбільше потребують. Однак, чи буде цього достатньо, ще належить з’ясувати.