Діяльність Міністерства культури й інформаційної політики (МКІП) під керівництвом Олександра Ткаченка викликала і продовжує викликати масу питань. До війни бурхлива активність МКІПу лише зрідка привертала до себе увагу, але повномасштабна війна стала випробуванням ефективності всіх без винятку державних інституцій. І доводиться констатувати, що на культурному поприщі справи кепські.
Імовірно, усі вже встигли призабути, що Олександр Ткаченко, який обіймає посаду міністра з червня 2020 року, ще у листопаді 2021 року збирався йти у відставку і навіть написав заяву. Своє рішення Ткаченко пояснював незгодою з позицією Кабміну, який планував забрати Держкіно у його міністерства. Тоді очільника Мінкульту нібито вмовили лишитися, а найбільше старався премʼєр-міністр Денис Шмигаль. Втім, повністю провалена евакуація музейних цінностей у 2022 році показала, що краще було Ткаченка відпустити. Але маємо, що маємо. Чим же за 13 місяців повномасштабної війни, окрім колотнечі навколо Довженко-центру, відзначились Міністерство культури та його очільник?
У січні 2022 року,
коли вже активно вирували чутки про майбутню війну, підкріплені західними розвідданими, Олександр Ткаченко разом з усім урядом закликав український народ не вірити пропаганді й «масовій інформаційні істерії в західній пресі» і не панікувати, бо це «інформаційні маніпуляції» та «психологічна війна Росії», а найголовнішими для нас мають бути «медіаграмотність та інформаційна гігієна».
Джерело: МКІП
У лютому 2022 року
міністр також заспокоював народні маси як міг. Зокрема 7 лютого Ткаченко взяв участь у проголошенні Маніфесту про відродження української кухні, де, висловився про єднання народу завдяки борщу, бо «українська кухня є одним із елементів консолідації, адже тісно пов’язана з нашою історією та культурою». Пізніше, у липні, елемент «Культура приготування українського борщу» внесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує негайної охорони. Все це прекрасно, але напередодні повномасштабного вторгнення треба було вже готуватись до порятунку наших безцінних культурних надбань. Втім, і для всіх своїх критиків у міністра Ткаченка була готова відповідь:
«Бачу, що після 20-ти днів протистояння деяким фейсбучним і не лише риторикам стало нудно і вони взялися за свою довоєнну “роботу” – нагадувати, хто, на їхній погляд, що поганого зробив для обороноздатності країни, хто зараз більше робить для перемоги і навіть хто за кого коли голосував. Якщо у людей є час на подібні пости та заяви, значить, у них є вільний час та енергія, якої дуже потребує зараз наша країна».
У березні 2022 року
МКІП почало збирати інформацію від фахівців та небайдужих громадян про втрати та пошкодження об’єктів культурної спадщини, спричинені наступом російських військ. Також Мінкульт доклався до створення (точніше – до чергової реінкарнації) телепроєкту «FreeДом», метою котрого є «створення інформаційного продукту, розрахованого на російськомовну аудиторію у воєнний період, зокрема на російські окупаційні війська».
Російський письменник Дмітрій Биков розповідає в ефірі телеканалу «FreeДом» про те, що у Києві має бути площа імені Толстого, а українцям під час війни треба читати Лєрмонтова.
Пізніше Ткаченко сам похвалив себе за цю ініціативу:
«Ми створили на третій тиждень війни російськомовний канал “FreeДом”, який користується суттєвою увагою в Ютубі в росії. Ми бачимо це не тільки по цифрах, а й через кібератаки на Ютуб-канали “FreeДом”, що це не просто правильний крок, а й дуже вчасний».
У квітні 2022 року,
на тлі звинувачень у тому, що не відбулася евакуація культурних цінностей з низки областей, Ткаченко сказав, що якісь регіони захопили надто швидко (Чернігівщину й Херсон), а десь його накази просто саботували на місцях (Харківська і Луганська області). А ще обвинуватив владу Маріуполя і керівників тамтешніх керівників музеїв у тому, що вони, мовляв, не погоджувались евакуювати свої експозиції, поки була можливість. Натомість маріупольські музейники повідомили, що самі зверталися із цього питання до Мінкульту за декілька днів до війни, на що їм відповіли: «Не панікуйте, продовжуйте працювати». Пізніше Ткаченко прокоментував, що це були не його слова, а якраз влади Маріуполя. Коротше кажучи, усю правду ми зможемо дізнатися хіба колись після війни. У найновішій версії Ткаченка вона звучить так: «Вже після перемоги зможу більш детально розказати, як і в який спосіб відбувалася евакуація величезної кількості цінностей».
Читайте також: Врятувати культуру: місія (не)можлива
Тоді ж у Мінкульті надумали створити дивний бренд із не менш дивною назвою «Культура війни» для тимчасово окупованих територій. Йшлося про «парасольковий бренд, де об’єднано всі ініціативи для того, щоб люди не переставали бути в комунікації з Україною». Відтоді [і на щастя – Ред.] про «Культуру війни» нічого не чути.
Невдовзі МКІП спільно з Державним агентством України з питань мистецтв і мистецької освіти та партнери запустили проєкт Ukraine Now and Forever. Його основна мета була заявлена так: «направлення уваги світу до української культури і мистецтва та подальша консолідація міжнародної спільноти у спротиві російській агресії». Передбачалося виконання двох завдань: заклик до світу щодо накладання подальших культурних санкцій на Росію та популяризація українських культурних проєктів й мистецьких заходів для зарубіжної аудиторії. Втім, найбільше обговорення викликала айдентика цього проєкту – отой радіоактивний соняшник із моторошним оком без повік й лапатим листям із тризубом. Втім, як багато інших починань міністерства, цей проєкт також скоро забувся [знов поталанило – Ред.].
Також у квітні Олександр Ткаченко вкотре виступив проти стихійної дерусифікації («перейменування вулиць, наприклад, Гоголя на іншу»), вважаючи, що вона має «відбуватися природнім шляхом», адже «варто проводити межу, тому що є митці, які належать до загальносвітового фонду спадщини». Тут навряд чи потрібні якісь додаткові коментарі.
У травні 2022 року
Ткаченко розкритикував декомунізацію, яка буцімто відбувається із «надвеликим завзяттям», а також разом з іншими обурився оцінками нашого журі на Євробаченні, які поставили Польщі та Литві 0 балів, написавши, що «це дуже соромно», а «оцінка в жодному разі не відображає наше реальне ставлення до вас, до наших найближчих друзів у Європі». Тоді ж МКІП запустило Об’єднану платформу культури та медіа під час війни, зібравши на ній «понад 20 масштабних проєктів для привернення уваги світу до війни в Україні та консолідації міжнародної спільноти у спротиві російській агресії».
У червні 2022 року
Ткаченко в інтерв’ю BBC заявив, що відмовлятися від співпраці з «хорошими русскими» щонайменше «недалекоглядно». Крім того, зауважив, що «дивно відмовлятися і відкидати» Булгакова, «який народився в Києві» і у якого є твори, присвячені столиці.
Читайте також: Музей поручика Голіцина
У липні 2022 року
Ткаченко надумав ініціювати створення «інформаційного Рамштайну» задля «координації роботи колег із вільного світу в протидії російській дезінформації і створення незалежного фонду, який би реагував на запити українських медіа стосовно гарантій та фінансової допомоги ЗМІ». За словами міністра, він нібито вже «мав розуміння з боку наших колег з ЄС, Америки й Канади». Пізніше він пропонував приєднатися до «інформаційного Рамштайну» Ірландії і Японії, однак до реалізації амбітного плану й досі не дійшло.
У серпні 2022 року,
ближче до Дня Незалежності, стався сумнозвісний конфуз із «об’єднуючим жестом, яким би українці могли вітати одне одного 24 серпня». Ніби символічного тризубу, який популяризував ще В’ячеслав Чорновіл, було недостатньо. Щоправда, «розроблена» креативниками Banda Agency фігура з трьох пальців вийшла повністю подібною до відомого у світі непристойного жесту [утримаємось від його розшифровки – Ред.].
Причому для популяризації цієї похабщини Мінкульт ще й запустив флешмоб, які підтримали такі «зірочки», як Надя Дорофєєва, Даша Астаф’єва, Lida Lee, alyona alyona. Це, звісно, ще більше роздмухало скандал. Врешті міністерство спохопилося і різко згорнуло кампанію. Вже 22 серпня на сайті МКІП з’явилося чудернацьке пояснення: «Приносимо наші щирі вибачення за те, що всі “перекреативили”. Наголошуємо, що у жодному випадку ніхто не ставив за мету зневажити або образити наших співгромадян. Переконані, що тризуб Чорновола — єдиний правильний жест цього символу».
У жовтні 2022 року,
натхненний ідеєю «інформаційного Рамштайну» Ткаченко запропонував провести зустрічі міністрів культури «Великої сімки», щоб посилити зусилля для перемоги України. Якої, звісно ж, й досі не відбулося.
У листопаді 2022 року
Верховна рада прийняла Закон про Державний бюджет України на 2023 рік, де найбільшою статтею видатків Мінкульту – 1,94 млрд гривень! – було «виробництво та трансляція телерадіопрограм для державних потреб, збирання, обробка, та розповсюдження офіційної інформаційної продукції, фінансова підтримка системи державного іномовлення». Як виявилося, ці кошти, крім витрат на російськомовні телеканали «FreeДом» і «Дом», закладені передусім на телемарафон «Єдині новини», але чомусь не на культурні інституції й не на відновлення пошкодженого під час війни. Втім, про своє бачення телемарафону Ткаченко ще в лютому 2022 року сказав: «Це великий, злагоджений і, попри всі ризики, відважний медіаорганізм, який стоїть на захисті інформаційного фронту».
Читайте також: Бюджетна культура, або Телемарафон понад усе
І з останнього: у березні 2023 року Уряд схвалив Стратегію розвитку читання на 2023 – 2032 роки «Читання як життєва стратегія», розроблену МКІП. Основна ідея Стратегії напозір гарна, але аж надто нереалістична: «читання як свідома та регулярна практику для дозвілля, навчання та розвитку»; книжкова екосистема, що передбачає доступ до якісної різножанрової українськомовної книги; формування звичок і потреб у читанні.
Врешті-решт, час покаже, а історія розсудить, які зі згаданих вище ініціатив Мінкульту є життєздатними починаннями, а які — пустопорожніми інформприводами, покликаними заповнювати змістовну порожнечу. Принаймні зараз значна кількість цих починів скидається на імітацію бурхливої діяльності. А втім, не полишаємо сподівання, що велике можна розгледіти тільки на відстані, а ми, на жаль, знаходимось занадто близько до процесів, якими керує Мінкульт. Втім, досконалість не має меж, а тому, хай яким потрібним і незамінним не видається собі Олександр Ткаченко на своїй посаді, час ставати ще потрібнішим і незаміннішим у справах порятунку нашої культури. Інакше нам доведеться рятувати культуру не тільки від російських ракет.