За словами Владіміра Путіна, давній план іноземців із розвалу Росії викладено на папері. Вони знищать російський народ, і лишаться «московити», «уральці» і так далі. Захід має намір «розкасувати» територію колишньої Російської Федерації на окремі частини.
Сумніваюся, що, як стверджує російський президент, цю ідею (хай якою принадною вона мені видається) справді десь «викладено на папері», що й казати про наявність офіційного документу. Серед фахівців у справах Росії панує думка, що її дезінтеграція — нереалістичний і потенційно катастрофічний розвиток подій: безконтрольна ядерна зброя, економічна розруха, біженці і, цілком можливо, громадянська війна.
Утім, ця тема викликала резонанс. У січні я побував на конференції в Брюсселі, яку організовували два польські депутати Європейського парламенту і Форум вільних народів ПостРосії, що об’єднує етнічні, мовні і регіональні угруповання у нелюбові до центрального правління Москви. Подія називалася «Імперіалістична Росія: захоплення, колонізація і геноцид», і до неї долучилися представники таких відомих етнічних меншин, як чеченці, татари і інгерманландці, а також козаки і борці за автономії з Псковської, Смоленської і Тверської областей Росії.
Читайте також: Як розпадатиметься Росія та чи варто цього очікувати?
Противники і прихильники перебільшують значення цих рухів, адже ті переважно лише зароджуються. Наразі розколи в Росії пролягають уздовж економічних і географічних ліній. Навіть у межах номінальних територіальних поділів розкол між містами й селами, напевно, важить більше, ніж, скажімо, розбіжності між етнічними росіянами й іншими меншинами.
Ще важливіше те, що вони утверджують уявлення про слабкість центру, яку засвідчив нещодавній зрив Путіна. Можливо, він пригадав рух «Уральський суверенітет» 1990-х років, коли суворий губернатор Свердловської області Едуард Россель трохи погрався з ідеєю запровадження власної валюти — уральських франків. Утім, вражає, що російський лідер воліє згадувати, нехай і потай, колотнечі 1990-х.
Putindämmerung утілює не тільки на поверхні непомітний політичний хаос у Кремлі (надзвичайні спалахи протестів і стрімке розростання приватних армій), але й також вразливість режиму у світі ідей. Поки росіяни діють в Україні за методом «кривавого м’ясника», особливими воєнними успіхами хвалитися не випадає. Машина брехні наполягає, що чорне — це біле. У результаті виходить когнітивний дисонанс між тим, що росіяни бачать у повсякденному житті, і тим, що їм розповідає державна пропаганда. Як ми знаємо з радянських часів, це може тривати довго. Але не безкінечно. Дух змін уже в повітрі.
Читайте також: Замість епітафії, або Коли ж розпадеться Росія?
На тлі політичних змін у Росії варто звернути погляд на децентралізацію. Централізоване правління призвело до катастрофічних економічних, культурних та екологічних наслідків, а також спричинило жахливу війну. Перш ніж хтось замислиться про сепаратизм, природним наступним етапом для всіх, хто живе на російській території буде замислитися про справжній федералізм.
Однак децентралізоване правління — це не політична випадковість, а результат декількасотлітнього імперіалізму, що спирався на шовінізм «Великої Русі». Децентралізація, по суті, означає деколонізацію.
Саме тому цього тижня я вирушаю в Брюссель на ще одну конференцію: «Виштовхнути Пушкіна: імперіалізм і деколонізація російської культури». Спільно з литовською культурологинею Крістіною Сабаляускайте я детально розглядатиму політичний багаж російської високої культури, зокрема злісний полонофобський вірш Пушкіна «Наклепникам Росії» («Клеветникам России») і не менш неприємний (але неопублікований) вірш Йосифа Бродського «На незалежність України» («На независимость Украины»). Ми порушимо питання про те, чи може і чи має російська культура постати перед деколонізаційною критикою, що просувається нині в країнах Заходу. На жаль, реєстрація на подію вже закрита, але, якщо Путін хоче квиток, я певен, ми зможемо це влаштувати.