Спершу великі надії, потім велике розчарування. Так було в чехів із часів «оксамитової революції» 1989 року. Казкова історія (свідком якої я став, працюючи іноземним кореспондентом) не лише оселила Вацлава Гавела в Празькому граді, а й заклала підвалини для сильного громадянського суспільства й реінтеграції країни в європейський мейнстрім. Однак ця казка також лягла в основу трьох десятиліть політичного й економічного крутійства, промовистим утіленням якого стали два терміни президентства непослідовного Мілоша Земана, який славився антизахідними настроями, і безкінечної (як здавалося) кар’єри олігарха й популістського політика, колишнього прем’єр-міністра Андрея Бабіша.
Цей тиждень ознаменував кінець тієї епохи і, можливо, початок більш обнадійливої. Наступником Земана на чолі держави став Петр Павел — відставний генерал із вражаючим послужним списком: службою в колишній Югославії, а також у НАТО, де він очолював військовий комітет альянсу. Павел обстоює ліберально-інтернаціональні традиції в стилі Гавела і, як сподіваються його шанувальники, шанованого довоєнного президента Чехословаччини Томаша Гарріґа Масарика.
Читайте також: Два Заходи
Більш разючого контрасту з Бабішем годі уявити. Діяльність бізнесмена Бабіша, який народився у Словаччині, затьмарювалася колишньою сумнівною співпрацею з комуністичною таємною поліцією, тіньовими методами й тактикою після 1991 року, ухиленням від правового й громадського контролю, а також цькуванням критиків. Завдяки тому, що Бабішеві пощастило відкрутитися від звинувачень у махінаціях із субсидіями ЄС, на якийсь час він став фаворитом у президентських перегонах. Та під час передвиборчої кампанії бовкнув, що не визнає зобов’язань своєї країни за статтею НАТО про колективну оборону, заявивши, що як головнокомандувач не відправить чеських солдат воювати за Польщу або країни Балтії, у разі нападу на них. Попри те, що пізніше він узяв свої слова назад, на його агітаційних плакатах по всій країні пишалися гасла: «Я не збираюся втягувати Чехію у війну — я дипломат, а не солдат» і «Голосуйте за мир — голосуйте за Бабіша».
Та ані статки (що оцінюються в 4 млрд. дол.), ані політична машина, ані медіа-імперія, ані популістські антиміграційні заяви, ані навіть похапцем відрощена борідка не принесли Бабішу перемоги. У другому турі виборів Павел здобув 58% голосів проти Бабішевих 42%, що за чеськими стандартами можна вважати розгромною поразкою.
У Чехії посада президента — здебільшого церемонійна. Глава держави призначає високопосадовців, як-от суддів Верховного суду чи очільника Центрального банку, й після парламентських виборів може обрати прем’єр-міністра. Президент також відіграє роль у зовнішній політиці — виголошує промови й здійснює міжнародні візити. Тож роботи в Павела буде багато: йому доведеться «пригладжувати пір’я», скуйовджене пияком і курцем Земаном, який не вміє добирати слів. У 1993 році Павел рятував французьких солдат з облоги, тож у Парижі йому будуть раді. До співвітчизників новообраний президент звертається м’яко (його тон різко контрастує з войовничою манерою Бабіша), закликаючи чехів відходити від політичної поляризації і більше спілкуватися між собою.
Читайте також: Гібридна війна триває: в Празі (не)спокійно
Головний висновок такий: за наявності сильного кандидата із сильною передвиборчою програмою (у попередніх президентських перегонах цього, на жаль, бракувало), мейнстримна кампанія може здолати навіть безпринципного популістського опонента з великими зв’язками. Цей висновок не лишиться поза увагою інших країн. Сусідня Словаччина потерпає від політичної кризи, очікуючи неминучих позачергових парламентських виборів. Польщу також очікують вибори, на яких правляча партія «Право і справедливість» укотре змагатиметься з розколотою центристсько-лівою опозицією. В Угорщині опозиція об’єдналася до минулорічних виборів, але не змогла змістити Віктора Орбана — прем’єр-міністра, який засуджує санкції проти Росії, критикує Україну й гиркається з ЄС. Завдяки такій позиції він здобув чимало прихильників серед іноземних консерваторів.
Проте історія засвідчує, що чехи теж можуть відігравати важливу роль у міжнародній політиці. Можливо, саме на чолі з суворим, стриманим Павелом ці часи знову настануть.