За старих часів безпліддя вважалося прокляттям і відповідно лікувалося. Зараз уже навряд чи комусь спаде на думку подібне, але, як не дивно, як і раніше, існує безліч міфів щодо безпліддя та методів його лікування. Сьогодні фахівці з лікування безпліддя, репродуктологи та ембріологи коментують найбільш популярні міфи.
Міф 1: Безпліддя не лікується, воно може пройти саме, а може й не пройти
Напевно, багатьом доводилося чути історії, як пара ходила-ходила по лікарях, лікувала безпліддя без результату, а щойно кинула, відразу вдалося завагітніти. Почнемо з того, що є різні види безпліддя, деякі з них піддаються лікуванню, інші — ні. Що стосується безпліддя, що пройшло самостійно, то таке дійсно може бути, але в цьому випадку йдеться не про безпліддя, а про субфертильність, ці два стани часто плутають. Наприклад, жінка перестала нервувати з приводу відсутності вагітності, заспокоїлася — і прийшла вагітність. Але частіше все ж таки відіграє роль пройдене лікування, ефект від якого буває відкладеним.
Міф 2: Безпліддям частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків
Це твердження — крок у бік прогресу від попереднього «за безпліддя у шлюбі відповідає жінка». Насправді ще кілька років тому справді чоловічий фактор безпліддя зустрічався на 10% рідше ніж жіночий. Зараз статистика зрівнялася — чоловіче та жіноче безпліддя зустрічаються з однаковою частотою. Можливо, безплідних чоловіків побільшало, але також не виключено, що просто вдосконалилася діагностика.
Міф 3: ЕКЗ допоможе завагітніти у будь-якому віці, хоч після 40, хоч після 50
Штучне запліднення найефективніше до 40 років, а ще краще — до 35. Річ у тім, що після 35-37 років активізуються процеси старіння репродуктивної системи. Завагітніти стає складніше через постійне зменшення оваріального резерву та зниження якості яйцеклітин. Після 40 років ЕКЗ все ще можливо, хоча переважно виконується з донорською яйцеклітиною. Існують випадки, коли за допомогою штучного запліднення жінки народжували й після 50 років, проте це виняток, а не правило. Репродуктологи рекомендують не відкладати лікування безплідності, а якщо ви поки що не готові до народження дитини, то краще заморозити свої яйцеклітини до 35 років, щоб зберегти їх на майбутнє у найкращому стані.
Міф 4: ЕКЗ можна зробити потай від чоловіка, він і знати не буде, що дитина «штучна»
Це виключено. Історії, коли жінка вкрала сперму і за її допомогою завагітніла потай від партнера, можна сміливо віднести до індустрії кіно та гламурних пліток. У житті такого не зустрічається, що жодна клініка з репутацією не піде на порушення протоколів лікування. Для ЕКЗ потрібна участь обох партнерів, щобільше, обидва партнери мають пройти обстеження, це одна з умов. До того ж для запліднення підходить лише свіжа сперма, зібрана не пізніше години після сім’явипорскування. Або заморожена, але кріоконсервація сперми без відома та згоди чоловіка неможлива.
Міф 5: Використання донорської яйцеклітини практично те саме, що усиновлення — дитина буде чужою
Навіть усиновлені діти не залишаються чужими для люблячих названих батьків. Щодо донорської яйцеклітини, то дійсно, частина генетичного матеріалу буде від іншої жінки — частина, бо вже доведено, що плід отримує частину генетичного матеріалу від матері через навколоплідні води. Але те, чи буде дитина для вас чужою, залежить не від її генетичного матеріалу, а від виховання, від спільності цінностей та інтересів.
Міф 6: ЕКЗ руйнує здоров’я
У програму екстракорпорального запліднення входять два етапи, які мають ризики для здоров’я, хоча й вкрай незначні:
1.Гормональна стимуляція яєчників. Високі дози гормональних препаратів можуть спричинити СГЯ, синдром гіперстимуляції яєчників. Зараз, із сучасними протоколами, він зустрічається у легкій формі, яка не потребує лікування.
2.Вилучення ооцитів з яєчників виконується за допомогою хірургічного втручання, пункції та аспірації, тому має ризики, пов’язані з травмуванням тканин та наркозом.
Виключити повністю всі ризики неможливо, але можна звести їх до мінімуму, звернувшись до клініки з гарною репутацією. Решта загрози здоров’ю не становить, можливе лише погіршення самопочуття на час гормональної стимуляції.