Звільнення Херсона українськими військами сталося на шість тижнів раніше, ніж очікувалося. У вересні західна розвідка прогнозувала, що росіян виженуть з єдиного обласного центру, який їм вдалося окупувати, десь до Різдва. Російські генерали відчайдушно потребують паузи для перегрупування й переоснащення розбитих і деморалізованих сил, а також пошуку взуття, наказів й інструкторів для мобілізованих резервістів. Проте українські командири зупинятися не збираються. У них безліч варіантів. Нині українці можуть завдавати ракетних ударів по сухопутному коридору до Криму вздовж північного берега Азовського моря. Досягають вони і до самого півострова. Тож тепер великий трофей Путіна опинився в заручниках. Для росіян оборона кримської інфраструктури, ланцюгів постачання, військово-морських і військових баз буде постійним головним болем.
Перемога матиме переломне значення на іншому полі бою: на Заході, що метається між співчуттям, страхом і втомою. Результат — очевидний. Усупереч прогнозам песимістів, військова та інша підтримка України не виявилася ані марною, ані шалено ризикованою, ані непосильно дорогою.
Насправді ми безперечно мали зробити значно більше й почати допомогу значно раніше. Те, що Захід не відчуває провини й навіть не осмислює це, вражає. Ціною цього підходу є десятки тисяч загиблих, ще більше скалічених і мільйони зруйнованих життів. Втрати внаслідок руйнувань уже сягнули майже трильйона доларів, що й казати про втрачені можливості для протидії зміні клімату, голоду й стихійним лихам деінде. На нас ще чекає прозріння щодо цих утрат. Та принаймні маємо очевидний висновок: треба робити більше вже зараз.
Читайте також: Херсонці продовжують радіти визволенню та розповідають деталі про окупацію. Відеорепортаж
Хоча не такий уже й очевидний. Звільнення Херсона спонукає декого до пропозицій замислитися про дипломатію. Мовляв, мета України — звільнення всієї окупованої території — нереалістична. Так само як відмова вести перемовини з Владіміром Путіним (спричинена обуренням воєнними злочинами). Мовляв, якщо тиснути на Кремль занадто сильно, це загрожує ескалацією. Ба гірше, Путіна можуть скинути. Тоді ще гірше — нестабільність у Росії або мстива хунта. Краще, стверджують гадані експерти, знайти рішення зараз.
Страх перед ескалацією або хаотичною зміною режиму поділяє Комуністична партія Китаю. Таємна угода Пекіна й Вашингтона — одне з численних одкровень із нової книжки мого друга Овена Меттьюза «Обман» (Overreach, 2022). Китай не постачає Росії дронів та боєприпасів, яких та відчайдушно потребує. Натомість Сполучені Штати утримуються від постачання винищувачів і високоточної зброї великої дальності в Україну.
Однак політичні процеси розвиваються на свій лад. 30 років тому західні лідери значно більше переймалися безладним розпадом Радянського Союзу, аніж свободою поневолених держав. Читачі, напевно, пам’ятають горезвісну промову Джорджа Буша-Старшого під назвою «Котлета по-київськи» 1991 року, в якій тодішній президент США засудив боротьбу України за незалежність. Проте навіть американським президентам історія не завжди підкоряється. Три тижні по тому Радянський Союз розвалився.
Ось чому третій фронт цієї війни — що точиться в Москві — має найважливіше значення. Путін, не вагаючись, звинувачує своїх генералів у втраті Херсона. Однак такі звинувачення ставлять під сумнів його претензії на роль справжнього боса в цій державі. Ретельно сфабрикований офіційний наратив про війну дає тріщину. Раніше шанобливі ведучі токшоу тепер висловлюються з відвертим цинізмом або впадають у відчай. Прихильники жорсткого курсу — реальна загроза для Путіна — активно критикують режим. Провина за війну невдовзі має лягти на чиїсь плечі, і це станеться з нищівними наслідками.
Західним лідерам слід готуватися до неминучого майбутнього, радше ніж до майбутнього, що видається їм зручнішим.