Звична манера міністра закордонних справ Російської Федерації Сєрґєя Лаврова передбачає торгування й погрози: він невтомно просуває те, що, як наполягає, є «асертивною» (а не «агресивною») зовнішньою політикою Росії. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон).
За його словами, це зводиться до відкидання будь-якої ідеї про те, що лідерство Америки у світі є закономірним або корисним. Захід, на думку Лаврова, є наївним, лицемірним, надокучливим, самовдоволеним і некомпетентним водночас. Одна із найулюбленіших горчаковських цитат Лаврова (що добре пасує нинішній зовнішній політиці Росії): «Іноземне втручання у внутрішні справи є неприйнятним. Неприйнятно застосовувати силу в міжнародних відносинах, особливо для країн, які вважають себе лідерами цивілізації».
Ще одна слабкість, зауважує Лукас, — це переписування історії. Зовнішня політика Путіна, що її так майстерно й неприємно артикулює Лавров, ґрунтується на міфі — російському відповіднику «Легенди про удар ножем у спину» (Dolchstoßlegende) Веймарської республіки.
«Путінізм пояснює пострадянські негаразди Росії не тим, що комунізм (однопартійна держава і планова економіка) був руйнівним для країни, а західною змовою. Мовляв, спочатку підступні іноземці знищили Радянський Союз, а потім цілеспрямовано послаблювали Росію. Це нонсенс», — наголошує експерт.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»