Дві великі послуги, які українці зробили для євроатлантичної цивілізації.
Днями американське видання The Washington Post оприлюднило редакційну статтю під заголовком «Що чекає Росію після війни, після Путіна?» – інтрига! Проте гора вкотре народила розгублене мишенятко. Багатослівний едіторіал закінчується так: «В ідеалі після війни та після Путіна Навальний буде вільний від кайданів і стане провідним голосом у закріпленні Росії в демократичній системі. Цей результат заслуговує на нашу надію. Але також було б розумно очікувати, що Росія піде іншими шляхами, можливо, керована іншим сильним діячем. Країна може зазнати приниження через поразку у війні, але це не обов’язково змусить її захоплюватися свободою».
Так, сподівання на Навального вкрай наївні, адже безпідставні. Але варто розуміти, в якому становищі зараз знаходиться величезна частина західних інтелектуальних еліт. Послуговуючись схемою американської психологині Елізабет Кюблер-Росс, можна припустити, що вони вже пройшли етапи заперечення і гніву, і тепер чвалають крізь стадію торгу в напрямі депресії, і лише потім дістануться прийняття. Йдеться про прийняття простого і очевидного факту, що Росія у її сучасному вигляді була, є і буде проблемою для євроатлантичної цивілізації. І простого шляху її розв’язання, який був би комфортним для західного істеблішменту, не існує.
Читайте також: Ця війна з Росією закінчиться. Але чи буде наступна?
Для того, щоб євроатлантичний світ міг повернутись до своїх звичних занять, спосіб політичної та економічної організації територій, котрі нині позначені на мапі як Російська Федерація, має бути докорінно змінений. Лише після здійснення такого амбітного геополітичного проєкту можна буде знов з чистою совістю боротись зі змінами клімату, міряти про колонізацію Марсу та виготовляти смішних роботів, котрі вміють танцювати не згірш за пересічного тіктокера. Але доки Росія існуватиме, світ буде ставати все похмурішим – притому не лише для українців.
Залишається тільки здогадуватись, що Москва запропонувала Тегерану в обмін на дрони і, як тепер вже відомо, ракети. Не виключено, що рано чи пізно Москва почне торгувати ядерними технологіями, аби зруйнувати баланс сил на планеті. Варіантів, як Росія може нагидити світові, навіть будучи задавленою санкціями, безліч. І це та дійсність, яку колективний Захід мусить прийняти і зробити відповідні висновки – не заради України, а заради самопорятунку.
Українці вже зробили Заходу дві величезні послуги. Першу – коли не дали перетворити свою країну на сателіта Москви. Якби Україна стала придатком імперії на кшталт Білорусі, для нас це було б національною катастрофою. Проте це був би поганий сценарій і для Заходу. «Русский мир» не тільки б впритул наблизився до Європейського Союзу, але й – що набагато важливіше – поглинув би колосальні ресурси України, зокрема людські, котрі досить легко конвертуються у військові.
Друга послуга полягає в тому, що цьогоріч українці створили унікальну ситуацію, в якій Росія є дуже вразливою. Настільки хисткою імперська будівля була лише декілька разів в історії. Ослаблення Росії дає нам шанс на перемогу і національне самозбереження, а для євроатлантичної цивілізації – слушну нагоду позбутись невичерпного джерела проблем. Знов-таки, йдеться не про те, що Захід витрачає мільярди на підтримку України, через що німецький бюргер змушений прикрутити опалення на пару градусів. Це, звісно, велика прикрість, але Захід – і Європейський Союз, і Сполучені Штати – нині стоять перед значно серйознішими викликами. Росія – про це Путін каже цілком відверто – атакує не лише Україну, але й намагається підважити весь світовий лад. І якщо цей лад не захистити, то західні люди рано чи пізно опиняться у дуже похмурій і загрозливій реальності.
Читайте також: Чи треба українцям говорити про розпад Росії?
Тому нашу комунікацію із Заходом вже давно треба переводити з площини емоцій у площину спільних інтересів. Емпатія – важливий політичний ресурс, який став нам в нагоді у перші місяці повномасштабного вторгнення. Втім, емоції – річ мінлива і, до того ж, вичерпна. Для умовного німецького бюргера, якому цієї зими доведеться вдягати не лише светр, але й жилетку, ми маємо сильні аргументи морального та етичного плану. Проте набагато важливіше довести йому, що він вдягає жилетку саме для того, щоб його дітям – чи йому самому – не довелося колись вдягати бронежилет. І це стосується не лише німців, і не лише Старого світу. Поразка України стане прологом до занепаду усієї євроатлантичної цивілізації – не миттєвого, але майже невідворотного. Поразка Росії як імперії дасть Західному світові потужний поштовх для оновлення і зміцнення своїх позицій у ХХІ столітті.
Україна прочинила перед Заходом вікно можливостей – і скористатись ним життєво важливо. Саме це треба втовкмачувати нашим іноземним візаві. Інакше вони ще довго блукатимуть у заспокійливих ілюзіях і гаятимуть час на безплідні розмисли. А часу на такі забавки все менше.