Ракети ворога несуть смерть і руйнування. Для людей, чиї родичі їхали по справах біля університетського парку в центрі Києва, цей день стане найжахливішим. Так само, як і для родичів загиблих та поранених по всій країні. Це горе – непоправне.
Проте вже зараз, коли удари ще тривають, помітно разючу відмінність від того, що відбувалось у лютому-березні 2022-го. Принаймні, дивлячись із Києва. Правда в тому, що столиця України досить довго лишалася у спокої, якщо йдеться про ракетний терор ворога. Київ зазнавав обстрілів на початку повномасштабного вторгнення, потім була довга пауза, і от зараз нанесені нові удари.
У лютому, коли місто прокинулося від перших вибухів великої війни, значна частина людей майже одразу почали готуватися до оборони. Проте так само у столиці відчувалися й інші настрої: страх, а особливо, розгубленість. Виїзди з Києва швидко перетворилися на суцільні затори, стривожені люди збирался у метро та на вокзалах.
10 жовтня враження зовсім інші. Так, у метро знову стривожені люди, але вони співають українських пісень. Повітряна тривога ще не скасована, а у соцмережах вже з’являються нові меми і жарти, в яких обіграється міцність пішохідного «мосту Кличка» (однієї з цілей сьогоднішнього обстрілу) та крихкість Керченського «мосту Путіна». Ніяких заторів немає, а волонтерські організації звітують про лавиноподібне зростання пожертв на потреби ЗСУ.
Звісно, російські удари завдають шкоди господарству та економіці в цілому. Проте виграти війну винятково ракетним терором неможливо – інакше не було б усіх цих місяців війни. Понад те, історія свідчить, що подібні атаки лише згуртовують суспільства проти ворога і ще більше заганяють його в ізоляцію. Килимові бомбардування Герніки у 1937-му стали символом іспанського режиму Франко завдяки мистецтву. Змити цю пляму диктатору не вдалося аж до смерті у 1970-х. Масовані бомбардування британських міст не призвели до мирного договору, якого прагнув Гітлер у часи Другої світової. Навіть бомбардування Дрездена союзниками у відповідь не пришвидшили краху нацистів.
Читайте також: Звір з безодні. Як виник і чого прагне путінський фашизм
Це все в дійсності. Але у війни є ще один вимір – віртуальний. Він існує на екранах російського державного ТБ, продукти якого згодовують місцевій аудиторії. Вересень і початок жовтня ще більше порушили й так неструнку картину, яку малює російська пропаганда. Мало того, що «спеціальна операція» аж надто затягнулася, ще й російські війська почали зазнавати поразок, а самих глядачів потягнули у військкомати, що різко вириває їх із зони комфорту. Вибух на Кримському мосту взагалі сплутав всі карти пропагандистського пасьянсу. Це було чітко видно зранку 8 жовтня, коли наприклад, пропагандист Владімір Соловьйов спочатку опублікував, а потім швидко видалив повідомлення з приблизним змістом «Крим і без мосту спокійно проживе».
Відповідь мала статися і вона мала продемонструвати, що у російської влади «все під контролем». Місяцями російській аудиторії згодовували тезу «Росія ще не починала». Зараз пропагандисти наввипередки заявляють, що нарешті почала. Окрім основного удару по українських містах, нанесено також супровідні відволікаючі риторичні удари «про спільне угруповання військ», яке формують Путін і його білоруський союзник Лукашенка. Традиційно вдалися і до «відкладеного удару», спрямованого на сіяння тривоги і паніки. Путін опублікував звернення після «оперативної наради» російського радбезу, де вчергове вдався до ядерного шантажу і пообіцяв покарати уявний «терористичний режим» в Україні. «В этом не должно быть никаких сомнений», – в уже традиційному стилі («це не блеф!») завершив старий.
Яке спільне угруповання формують Росія і Білорусь, якщо за даними всіх розвідок світу у Кремля не вистачає живої сили для підтримки вже наявних з’єднань? Якщо тільки зараз (за словами Путіна) почали наносити удари по критичній інфраструктурі і центрам управління військами, то про що тоді розповідав речник міноборони РФ Конашенков у попередні місяці? Логічних запитань без відповідей безліч, але задавати їх нема сенсу.
Удари 10 жовтня і подібні, які, можливо, повторюватимуться найближчим часом, нічого не змінять на фронті – український контрнаступ триватиме. Жодним чином вони не вплинуть і на позицію Києва – за стіл переговорів, чого так прагнуть у Кремлі, керівники України не сядуть. Не станеться і бунту «втомленого війною» українського народу проти «фашистів і наркоманів». Всі зміни відбуватимуться винятково у телевізорі, притому саме у російському.
Читайте також: Ця війна з Росією закінчиться. Але чи буде наступна?
Настрій у російському суспільстві тимчасово покращиться – йому розкажуть про удари по «центрах прийняття рішень», до яких так довго закликала пропаганда. Можливо, якісь західні добродії знов запропонують переговори в ім’я «деескалації», потішивши імперське самолюбство, від якого сьогодні вже мало що залишилось. Напруга між різними угрупованнями у Кремлі дещо знизиться. От, власне, і весь ефект. Так, це зовсім не схоже на стратегію, але у Кремлі вже давно роблять ставку на тактику. «Нам бы только ночь простоять да день продержаться», а далі воно якось буде.
Абсолютним пріоритетом для Путіна є перемоги у російському телевізорі. Те, як він і його режим виглядають на екранах, для нього набагато важливіше, ніж те, як виглядає мапа бойових дій. Путін – диктатор, народжений телевізором, і саме у телевізорі він прагне сховатись від реальності, яка стає для нього все менш комфортною. І це для нас – хороша новина. Чим глибше бункерний дід занурюється у світ, вигаданий його власними підлеглими, тим ближчий його кінець.
А поки що можна констатувати: сьогодні грізний путінський аргумент «Росія ще нічого не починала» остаточно втратив вагу.