Від початку війни в Україні серед німецьких компаній, що ведуть бізнес в Росії, поширена фраза: «зимувати». Мається на увазі вміння поводитися непомітно, зменшувати обсяги бізнесу і чекати. Але ця стратегія більше не працює.
«З початком часткової мобілізації досягнуто останньої межі. Вести бізнес у Росії стає все важче», — говорить Хосе Кампос Наве, керуючий партнер консалтингової компанії Rödl und Partner. Кампос Наве також каже про це своїм клієнтам. «Той, хто зараз не переосмислить свій бізнес у Росії та не адаптує його до ситуації, ризикує завдати ще більшої шкоди власній репутації, ніж кілька місяців тому».
Російська загарбницька війна проти України призвела до серйозної турбулентності для близько 3650 німецьких компаній, яких на початку року можна було нарахувати в РФ. Раптом вони опинилися на роздоріжжі між десятиліттями зв’язків з російським ринком, юридичними зобов’язаннями перед клієнтами та співробітниками – і моральним імперативом розірвати всі зв’язки із країною розпалювача війни Владіміра Путіна.
Такі DAX-Корпорації, як Siemens, Deutsche Bank і Deutsche Telekom, повністю вийшли з імперії Путіна, не в останню чергу з репутаційних причин. Торгові компанії, такі як Aldi і Rewe, також покинули країну. Metro, навпаки, там досі працює. Група аргументує це своєю «відповідальністю» за близько 10 тис. співробітників і наголошує, що з початку війни вона «не інвестувала в зростання».
Читайте також: Die Welt: Жовті жилети в Німеччині? Страх перед осінню люті зростає
Окрім кількох великих корпорацій, численні середні німецькі компанії все ще тримаються за Росію, навіть якщо багато з них різко скоротили обсяги свого бізнесу. Бйорн Паульсен, партнер юридичної фірми Noerr, зауважує, що вони менше хвилюються через репутаційні втрати. «Чим менша компанія і чим більш спеціалізованою вона є на російському ринку, тим важче їй повністю покинути Росію». Часткова мобілізація російського населення, яку Путін оголосив минулого тижня, посилює тиск.
Дослідження професора економіки Єльського університету Джефрі Зонненфельда, показує, що десятки німецьких компаній все ще працюють у РФ. До свого «Списку ганьби», він вносить західні компанії, які все ще діють у Росії. Питання лише в тому, чи і як корпорації відреагують на подальшу ескалацію конфлікту.
Розслідування WELT AM SONNTAG показує, що багато компаній намагаються уникнути чітких відповідей. Корпорації, зареєстровані на біржі, які не можуть повністю відгородитися від громадськості, все частіше опиняються на межі аргументації. Але посилює тиск не тільки громадськість.
Все частіше це також співробітники компаній. «Зокрема корпорації, які окрім Росії працюють у країнах Східної Європи, таких як Чехія чи Польща, наражаються на складнощі», — каже корпоративний консультант Кампос Наве. «Багато співробітників на Сході не толерують діяльності в Росії і звільняються».
У Німеччині працівники також іноді бунтують проти того, щоб їхній роботодавець залишався в Росії. Стефан Штурм, який донедавна очолював медичний концерн Fresenius, у травні був змушений помірковано реагувати на вирази невдоволення з боку працівників у внутрішній мережі. «Звичайно, я також роздумував кілька днів», — написав тоді Штурм. Він міг зрозуміти порив бажання показати приклад з огляду на «жахливі злочини російського режиму». Але він вважає неправильним підводити російських пацієнтів групи.
Читайте також: Зручна вибіркова амнезія, або Німецька історична (без)відповідальність перед Україною
Професор Єльського університету Зонненфельд наводить Fresenius разом із фармацевтичною компанією Stada як приклад особливо поганої «категорії F». Маються на увазі ті компанії, які, з точки зору Зонненфельда, продовжують вести business as usual (укр. бізнес як зазвичай). Fresenius, з іншого боку, стверджує, що група не може просто закрити свої приблизно 100 діалізних центрів у Росії з огляду на відповідальність за пацієнтів із важкими захворюваннями нирок.
«Це наш етичний обов’язок», — відповіла компанія на запит. Виробник ліків Stada стверджує так само: «Наша мета — підтримувати постачання ліків населенню — незалежно від його національності».
Промислові концерни, що залишилися в Росії, навпаки, навряд чи можуть аргументувати етичним обовʼязком. У списку Зонненфельда є кілька таких представників — навіть якщо він не завжди актуальний. В «Категорії F» є кілька середніх компаній, а також найбільша німецька компанія з утилізації відходів Remondis. Концерни ThyssenKrupp та Bosch занесені до менш поганої «категорії C». Ці компанії значно скоротили свій бізнес у Росії, принаймні в деяких секторах.
ThyssenKrupp, наприклад, закрила свій автомобільний завод у місті Калуга, що на південь від Москви. WELT AM SONNTAG концерн пояснив, що скорочує «персонал в інших російських містах» і таким чином ще більше зменшує свою бізнес-активність. Bosch також, очевидно, хоче ще більше зменшити обсяги своєї підприємницької діяльності на місцях. Група оголосила, що «наразі розглядає різні варіанти для кожної сфери діяльності та місця розташування», що також стосується заводів.
Не всі компанії відповідають так відкрито. Крім того, асоціації ухиляються від надання чіткої інформації про те, хто з їхніх членів все ще діє в Росії. У деяких випадках компанії розкривають фактичний стан справ лише після повторних запитів. Одна із середніх компаній, наприклад, письмово оголосила, що припиняє виробництво в Росії. Лише на запит вона зізнався, що продажі в регіоні триватимуть.
Численні компанії, до яких зверталися із запитами, зокрема й Remondis, навіть не відповіли. Хоча є й інші варіанти, крім «перезимувати» чи піти з російського ринку. Консультант з менеджменту Кампос Наве зауважує, що німецькі компанії зараз все частіше переміщують свій бізнес у місця у безпосередній близькості до Росії. «В Узбекистані та Казахстані зараз розвивається новий хаб для Центральної Азії», — каже він.
Читайте також: Як війна в Україні підриває економіку Євросоюзу
ІТ-індустрія стала першопроходцем таких змін, зокрема з врахуванням релокації персоналу. «Особливо в ІТ були компанії, які користалися перевагами нижчої вартості робочої сили в Росії, щоб мати можливість пропонувати свої послуги дешевше. Ці компанії, зазвичай, обслуговують клієнтів у всьому світі і особливо за межами Росії. Ці свої послуги вони повинні продовжувати постачати. Ось чому цей переїзд до сусідніх країн має сенс для них та їхніх співробітників», – каже адвокат Паульсен.
При цьому він бачить чітку межу допустимого для компаній при такому переміщенні: «Якщо є компанії, які переїжджають в сусідню країну, щоб продовжувати звідти, як і раніше, обслуговувати російський ринок, з аргументом, що вони формально не пов’язані з РФ, це лише окозамилювання».
Проте велика втеча на пострадянському просторі виглядає надзвичайною за обсягами. На підприємницькому семінарі Східного комітету німецької економіки консультант пояснював, що в Казахстані тепер на податковий номер доводиться чекати кілька місяців – ось такий ажіотаж.