Від вечора 27 вересня російські пропагандисти намагаються хоч так, хоч сяк розігнати новину, яку мало хто сприймає серйозно. Сама Росія, судячи з більшості публічних реакцій, не виняток. Йдеться про результати псевдореферендумів на поки що окупованих територіях України. Скільки «проголосували» за приєднання до РФ у Мелітополі – 87% чи 93%? Рішення про «приєднання» у Москві ухвалять зараз чи потім? Ці повідомлення виглядають аж настільки жалюгідно, що змушують навіть замислитися щодо стійкості режиму в Росії вже тепер.
Проте сподіватися на швидке падіння Кремля було б занадто оптимістично. Варто наголосити, що самі по собі окуповані території України не потрібні російському режимові. Їхня анексія не впливає на готовність України до опору. Їхня анексія не впливає на готовність Заходу підтримувати Україну. Можливо, подібні ілюзії в Москві мали до початку цього театралізованого шоу. Якщо це справді так, то авторів кремлівських «багатоходівок» можна привітати зі взяттям нової вершини – важкодоступного піку Ідіотизму (мало хто знає, але він настільки високий, що загальновідомі Повітряні Замки – це невеличкі пагорби біля його підніжжя).
І все ж, варто виходити з того, що при владі у Росії не лише ідіоти. І ці особи таки мають якісь раціональні плани. Версій щодо змісту цих планів створено вже чимало. Анексію розглядають і як перехідний етап до агресивнішого ядерного шантажу, і як спробу мобілізації громадської думки в Росії для нібито «захисної» війни. Не відкидаючи цього, є й інші мотиви.
Читайте також: Росія програє війну, бо Путін не усвідомлював, наскільки слабка промислова база РФ – The Jerusalem Times
Етап війни, розпочатий Путіним 24 лютого, теоретично давав йому змогу пожиттєво убезпечитися від будь-яких неприємностей, якими загрожувала стагнація російської економіки внаслідок запроваджених у 2014-му санкцій. Ключове в цьому навіть не те, що у разі перемоги Путін міг би правити довічно. Міг би, якби захотів. Головніше, що його досягнення нарешті б стали не віртуальними, а реальними. Перемога дала б Путіну статус ідола, який повернув російському населенню справжню велич, жагу котрої пропаганда культивувала усі попередні 20 років.
Говорити про таку перемогу Росії зараз не доводиться, навіть якщо уявити несподіваний крах України – наприклад, внаслідок падіння гігантського метеорита. Найгірше, що могло трапитися з Кремлем у нинішній війні, вже сталося. Знищено зону безпеки – межу, яка надійно відокремлювала віртуальне від реального. Уявну міць «другої армії світу» – від реальної корупції та показухи, уявну «повну ресурсну залежність Заходу» – від реальної здатності замінити російський газ за півроку, уславлений пропагандою «політичний геній та вдачу Путіна» – від втрати елементарної чуйки та здорового глузду, необхідних для прийняття мінімально адекватних рішень.
Найболючіший удар в саме серце Росії – це те, що «спецоперація» вже точно увійде в історію в одному ряду з Кримською, Російсько-японською та Радянсько-фінською війнами. Чим би вона не завершилася. І в її назві точно фігуруватиме слово Україна або відповідний прикметник. Те, чого в путінській версії світобудови не існує. Те, що колись «вигадали в австрійському генштабі». Тобто, якщо вірити Путіну, російську армію зараз ганяє Харківщиною та Донбасом щось неіснуюче. Щось неіснуюче не давало російській армії взяти Маріуполь довше, ніж вся Франція протрималася у Другу світову. Щось неіснуюче не дало захопити Київ. І ця разюча невідповідність між пропагандистськими фантомами і суворою дійсністю є для Росії катастрофою.
Читайте також: «Велика вітчизняна спецоперація». Як Путін зруйнував свою угоду з росіянами
У таких умовах найціннішим для Путіна ресурсом став час. Час дає йому надію на зміну ситуації. Надію на диво на фронтах та розкол на Заході.
Диво на полі бою має забезпечити мобілізація. Скільки з неї не насміхатися, але вона створить нам багато проблем. Хаос, який утворився на старті, згодом частково виправлять і мобілізовані отримають тампони в аптечки все ж за рахунок держави. Для зовсім незадоволених знімуть кілька сюжетів для держТБ про покарання керівників військкоматів. Вуличні протести залишаються примарною загрозою – власне, вони вже вщухають. По справжньому гаряче стало тільки у Дагестані і там мобілізацію скасували, але решта регіонів не слідує цьому прикладу.
Ядерний шантаж має на меті посіяти страх на Заході. Поки що ефекту не досягнуто, але здається, що це тільки початок. Загадкова «диверсія», під час якої підірвали три з чотирьох гілок «Північних потоків» нагадує обриси нового сюжету у тому ж напрямку.
Однак і мобілізація, і шантаж можуть принести користь лише тоді, коли є достатньо часу. Для здобуття цього ресурсу й влаштоване шоу із псевдореферендумами та анексією. Путін – великий «фанат» історії – знає, що палацових переворотів і дивних раптових смертей серед царів у російському минулому траплялося набагато більше, ніж революцій. Ставку на заміну нинішнього царя іншою особою робив і Захід, починаючи з 24 лютого. Про це свідчила навіть риторика про «війну Путіна, а не росіян».
Замінити Путіна – найлегший спосіб вийти з режиму постійної ескалації. Саме тому господар Кремля намагається створити умови, за яких проста його заміна ні до чого не призведе. Перед 24 лютого він влаштував дивні збори, під час яких кожен із наближених мав підтвердити перед камерою, що особисто пітримує визнання «незалежності» псевдореспублік на Донбасі.
Читайте також: Кремль витратив на підкуп іноземних політиків $300 млн. Що відомо за 10 днів після публікації даних і до чого тут українські обленерго
Нинішнє шоу таке саме. Після оголошення анексії в розмовах про заміну Путіна не буде сенсу, адже це рішення мають підтримати обидві палати так званого «парламенту» РФ і Конституційний суд. Тобто кожен представник еліти повинен підписатися під цим злочинним рішенням. Ця конструкція – не про законність, а про те, що її буде складно демонтувати одинаку. Путін навмисне створює ситуацію, коли його наступник не зможе відмотати все назад завдяки виключно особистим домовленостям на Заході. І це робить ідею його заміни набагато менш привабливою. Він знову збирає еліту для нового етапу війни і робить беззмістовним палацовий переворот прямо зараз. Так він вирає для себе ще трохи часу, який, можливо, наблизить жадане диво.
Для Путіна цей час – влада. Для українців – їхні життя. І це ще один аргумент (на додачу до незліченної кількості інших) на користь того, що Захід має посилити збройну допомогу Україні вже тепер. Посилити від рівня «Україна не програє» до рівня «Україна безсумнівно переможе». Та перейти від ідеї зміни путінського режиму до ідеї реорганізації Російської Федерації як такої. Часовий ресурс, який є розпорядженні Путіна, треба скорочувати. Кожен крок, який забирає у нього час – доречний; кожен, який додає йому часу – поганий. І впродовж останніх тижнів риторика на Заході потроху змінюється саме в першому, потрібному для нас напрямі. Це хороший сигнал.