Владімір Путін зробив помилку, відклавши рішення про мобілізацію, але життєво важливо, щоб Захід уникав подібної розтрати переваги через зволікання та самовдоволення. Такої думки дотримується Джек Вотлінг, дослідник питань сухопутних воєн у Королівському об’єднаному інституті оборонних досліджень (RUSI).
Рішення Путіна відбулося на тлі виснаження і втрати позицій його арміями, і воно має коротко-, середньо- та довготермінові наслідки. «Щоб зрозуміти їх, необхідно оцінити, скільки часу знадобиться для того, аби мобілізований персонал став корисним, а отже, скільки часу Україна має на підготовку», – зазначає Вотлінг.
За словами Вотлінга, якби Путін ухвалив рішення про мобілізацію в травні, то новосформовані підрозділи вже зараз були б готові до вторгнення. І це був би найбільш небезпечний розвиток подій, адже українські сили зараз розтягнуті після успішного наступу. «Але Путін, давно відомий тим, що відкладає важкі рішення, натомість вирішив підсилити свої виснажені підрозділи за допомогою кампаній вербування. Це дозволило підтримувати чисельність військ, але поповнення деморалізованих підрозділів не покращило їхню бойову міць».
Найшвидшим ефектом від мобілізації зараз стане поповнення вже існуючих з’єднань росіян в Україні, які укомплектовано на 50-70%. Це негайне поповнення не створить значних наступальних можливостей. Однак швидше за все, допоможе стабілізувати оборонні лінії, підвищивши рівень ресурсів, які Київ повинен виділити для досягнення прориву.
«Набагато небезпечнішою для України є перспектива формування Росією нових формувань зі своїх мобілізованих новобранців. Щоб прийняти нових рекрутів, перетворити їх на підрозділи з базовим рівнем підготовки, відновити старе обладнання та розподілити його, а також створити командування та контроль для будь-яких наступальних маневрів, знадобляться місяці. Цьому заважатиме те, що Росія вже направила в Україну багатьох своїх інструкторів з різних військових спеціальностей, а також те, що російські новобранці зазвичай завершують навчання у своїх частинах, які зараз вже відправлено. Тим не менш, доцільно очікувати формування нових з’єднань у лютому», – зауважує Вотлінг.
Початкові формування, ймовірно, будуть оснащені старішою зброєю. Однак із часом, за грамотного управління, російський уряд консолідує свої зусилля на обмеженій кількості систем і стабілізує постачання. Не виключено також, що Іран і Китай – певна техніка обох країн вже використовується в Україні – можуть допомогти в оснащенні нових формувань з весни.
Читайте також: «Велика вітчизняна спецоперація». Як Путін зруйнував свою угоду з росіянами
Історично є приклади, коли такий підхід давав результати ціною величезних втрат. Однак перспективи саме Росії є менш обнадійливими, доки Україна матиме боєприпаси та резерви. «Чоловіки проти металу, як правило, погана ставка».
Тому Вотлінг доходить висновку, що Кремль малоймовірно має на меті створити силу, здатну перемогти ЗСУ. Більш вірогідною метою є стабілізація російських втрат і подальше затягування конфлікту після 2023 року. Україна вже залежить від західних запасів боєприпасів і фінансової підтримки. «Теорія перемоги Кремля, ймовірно, полягає в тому, що мобілізація достатньо продовжить війну, щоб його кампанія економічної війни, політичної дестабілізації і погроз ескалацією та кампанії впливу в Європі та США змусила союзників України натиснути на Київ для переговорів. Для Китаю, який планує вжити заходів проти Тайваню, перспектива тривалого конфлікту, який значно виснажить західні військові запаси та фінанси, має здаватися привабливою».
Для Заходу ж, продовжує Вотлінг, існує ризик того, що враховуючи позицію Росії на полях бою, мобілізація буде сприйнята самовдоволено. На практиці це означає, що нові українські маневрові підрозділи мають бути навчені й оснащені для протидії новим російським формуванням навесні. Це також означає, що підвищення кількості російських військ змусить Україну витрачати більше матеріальних засобів, щоб досягти прогресу. Тому зараз необхідно закріпити успіх, продовжуючи розширювати навчання та оснащення українських військ. Також необхідно реорганізувати оборонну промисловість, щоб мати можливість підтримувати виробництво обладнання та боєприпасів протягом 2023 року. Це як для задоволення потреб України, так і для посилення позиції стримування проти Китаю.
А крім того, такі рішення слід ухвалювати прямо зараз. Якщо їх не ухвалити, то західні уряди, так само як Путін, можуть виявити, що існує значний проміжок між моментом, коли потрібні ресурси, і моментом, коли вони стають доступними. Таке самовдоволення обійдеться Києву дорого. «Також якщо нові хвилі російських новобранців, примусово мобілізованих, не зможуть покращити позиції Росії на полі бою, тоді політична реакція в Росії може стати найкращим засобом змусити Москву змінити свою політику».