Нинішній пацифізм в Україні — явище доволі штучне й рукотворне, яке з’явилося відносно недавно. Про це пише оглядач Тижня Ігор Лосєв.
«В УРСР був навіть культ (радянська адміністрація активно його насаджувала) служби в радянській армії. Сільського хлопця, який не служив в армії, вважали в рідному селі неповноцінним. Українці десятками тисяч служили в Афганістані (1979–1989) і тисячами там гинули. Але жодних масових антивоєнних протестів на теренах республіки не фіксували. Хоча там українці воювали за чужу країну (СРСР) та її великодержавні геополітичні інтереси. Проте нинішня оборонна війна проти Кремля за незалежність України викликала багато спекуляцій у суспільстві. Тобто за чужу країну воювати й гинути нормально, а за свою — ні? Українцям упродовж століть доводилося воювати у складі різних армій за різні країни. І ось уперше (за багато років уперше) українці воюють за Україну у складі українського війська», — йдеться в колонці.
І тут, зауважує Лосєв, починається напад пацифізму. Його флагманом є Банкова: «мир за будь-яку ціну», «треба домовлятися», «варто йти на важкі компроміси».
«Головною особливістю сучасного «українського пацифізму» є те, що він зовсім не український, а імпортований із РФ, де розташований його центр: звідти його організують, підтримують і стимулюють. Навіть вислови «партія миру» (щодо капітулянтів) і «партія війни» (щодо прихильників відсічі агресору) — це винаходи російської пропаганди, які Кремль запустив у активний обіг. Цей «пацифізм» стає інструментом перемоги Росії над Україною й «остаточного розв’язання українського питання»…», — наголосив оглядач.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»