Китай у відношеннях з іншим країнами схиляється до м’якого й систематичного тиску, а Росія — до грубої та короткострокової тактики. Ці тактики успішні вдома, але водночас контрпродуктивні. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (СЕРА, Варшава й Вашингтон).
За його словами, завдяки цим тактикам НАТО активізувалося, громадськість стривожилася, багато країн збільшило бюджети на оборону, навіть ті, що не входять до Альянсу, як-от Фінляндія та Швеція.
«Різношерсті російські «аналітичні центри» та діаспорні організації слабенькі порівняно з аналогічними китайськими на кшталт Робочого департаменту Єдиного фронту і, на вищому рівні, Китайської народної політичної узгоджувальної ради. Ці «парасолькові» структури мають підрозділи, як-от організація з геть не загрозливою назвою «Європейсько-американська асоціація випускників». Росія покладається на агресивні шпигунські методи, а от китайські розвідувальні служби діють із підпілля», – пише експерт.
Лукас зауважує, що парадокс полягає у тому, що КНР як справжня наддержава цілком може перейняти грубий підхід росіян. А Кремлю краще б використовувати обережну китайську тактику. У будь-якому разі Захід має зробити висновок із повчальної історії: треба розвивати здатність до спротиву й стримувати противників, поки ще є можливість.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»