Литвин Тарас біохімік

Сантехнік і ВАКуум

ut.net.ua
24 Квітня 2009, 00:00
 
У старому антирадянському анекдоті сантехнік каже: «Сістєму мєнять нада!». Офіційний Київ вважає, що «нє нада». Саме так, мабуть, слід розуміти кроки, які робить Україна. Ми приєдналися до Болонського процесу чотири роки тому на конференції у норвезькому місті Берген. Наша країна зобов’язалася до 2010 року впровадити в систему вищої освіти цикл підготовки, що відповідає вимогам єдиного європейського освітнього простору й завершується присудженням ступеня PhD – доктора філософії.
 
Як це втілити в життя без перебудови всієї державної машини, ніхто не знає. У нас діє стара радянська система з двома науковими ступенями:кандидат наук і доктор наук. У той час як у більшості західних країн є лише один науковий ступінь: PhD (доктор філософії), що вважається найвищим і остаточним доказом спроможності людини займатися науковою роботою.

У більшості країн Європи наукові ступені присуджують тільки університети без участі державних інстанцій. Захист дисертацій на здобуття ступеня PhD там відбувається без постійно діючих спеціалізованих вчених рад, як у нас. В Україні всю систему атестації науково-педагогічних кадрів, присудження вчених ступенів і звань контролює центральний державний орган – Вища атестаційна комісія (ВАК). Українські вчені ради мають незмінний склад, який затверджує ВАК на два-три роки, а західні університети під кожну дисертацію формують докторську комісію, тобто одноразову спецраду з провідних спеціалістів, здатних належно оцінити конкретну дисертаційну роботу.

Продовження статті читайте в наступному номері, який вийде 24 квітня.

 
ДОВІДКА

 

Акції протесту грузинської опозиції в Тбілісі, які почалися 9 квітня, проходять, за винятками кількох інцидентів, мирно. Влада не чинить демонстрантам значних перешкод і навіть допустила їхніх лідерів на телебачення. Оскільки ж президент Міхаіл Саакашвілі категорично відмовився подавати у відставку, опозиціонери оголосили свої акції безстроковими й змінили тактику. З 13 квітня на додаток до постійного мітингу під будівлею парламенту вони почали ще й цілодобове пікетування президентської резиденції, а з 14-го – ще й громадського телебачення.