В Україні досі не відбулося нормальної для капіталістичного суспільства політичної структуризації — поділу на прихильників правоцентристського та лівоцентристського курсу. Про це в матеріалі для «Тижня» пише політичний оглядач Олександр Крамар.
«У світі політичні сили відповідного спрямування обіцяють і принаймні намагаються реалізувати політику в інтересах своїх прихильників, хоч її і не сприймають опоненти. Потім відбувається ротація, і переваги свого курсу намагаються продемонструвати представники протилежного табору», — констатує він.
За словами Крамара, в Україні цьому до останнього часу заважав електоральний розлам по геополітично-цивілізаційному вододілу, унаслідок чого виникала постійна потреба мобілізовувати свій табір. Тому, декларуючи правоцентризм, більшість вітчизняних політичних сил активно використовувала соціал-популістську риторику, роздавала взаємовиключні зобов’язання, котрі ніяк виконати.
- Читайте також: Олександр Крамар: Територіальне «обрізання» наблизило Україну до стану національної держави
«Замість орієнтуватися на інтереси певних соціальних груп, вони обіцяли все всім: збільшити витрати і зменшити податки; надати чи зберегти фіскальні преференції галузям, які формують основу економіки нині, і при цьому стимулювати розвиток нових сфер; зберігати/запроваджувати пільги у сплаті податків та соціальних відрахувань для категорій зайнятих, які становлять більшість усіх, хто працює в країні, а водночас зберігати безоплатну медицину та освіту й поліпшувати захист соціально вразливих верств», — йдеться в матеріалі.
Крамар зазначає, що наслідком цього стала нездатність реалізувати обіцянки і дедалі частіша відсутність намірів це робити. Натомість вимушені спроби виконання різноспрямованих, суперечливих обіцянок підривали економіку, заганяли країну в боргову яму, руйнуючи мотивацію до виробництва, заощаджень, праці, підвищення кваліфікації і зосереджуючи увагу та енергію найактивнішої частини суспільства на нових неадекватних вимогах, запиті ще більшого популізму.
Оглядач констатував, що десятиліттями українську політику супроводжувала постійна зміна «фасаду» (лідерів, партій, урядів), однак при цьому майже недоторканною залишалася сутність корупційно-олігархічної системи у владі та бізнесі. У політичній площині ці настрої діставали продовження в різких коливаннях рівня підтримки окремих політиків та очолюваних ними партій.
Проте, за словами Крамара, нова генераціяполітиків вдало експлуатує схильність до соціал-популізму значної частини громадян, яку мало цікавлять справжні наміри політиків чи їхня готовність виконувати обіцянки, а ставлення до популізму в цих людей некритичне.
«Уявне «покарання» чергових політпроектів та заміна їх аналогічними «новими» обертаються тільки втраченим для країни й самих виборців часом. Творці та спонсори від початку враховують їхню недовговічність, завчасно готують запасні варіанти, намагаються встигнути відбити вкладені ресурси за той короткий період, який їм щастить протриматися на політичному Олімпі», — наголошує він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»