Залучення Німеччини до вирішення ситуації в Україні та Греції, несподівано зробило цю країну лідером у світовій зовнішній політиці, однак деякі особливості німецької дипломатії викликають сумніви щодо її ефективності. Про це йдеться у статті, оприлюдненій виданням The Economist.
«Обидві кризи перемістили Німеччину в епіцентр подій, в той час як інші західні держави продемонстрували розгубленість, слабкість або невтручання. Роль Великобританії була незначною. Франція погрузла в Африці. Америка займалася іншими країнами, сподіваючись, що Європа залагодить ситуацію в Україні. Як дипломати відзначають, німецьке лідерство проявляється більш інтенсивно, ніж будь-хто сподівався», – йдеться у публікації.
The Economist наголошує, що Німеччина швидко стала так званою «середньою силою», і цей термін став досить популярним в Берліні, а дипломатія канцлера Ангели Меркель є вражаюче витривалою.
Разом з тим у статті зазначають, що зовнішня політика Німеччини має свої особливості, які базуються на «культурі спокути».
«По-перше, це переконання, що Німеччина в жодному разі не повинна бути ізольована; вона повинен діяти спільно з партнерами та організаціями», – пише видання, додавши, що до Мінська Меркель привезла Франсуа Олланда – президента Франції, який є партнером Німеччини по «європейському тандему» і був у цьому випадку кимось на зразок «нотаріуса».
«Німеччина охоче приймає будь-який дипломатичний жаргон, який означає єднання – наприклад «Веймарський трикутник» (Польща, Франція і Німеччина) або «Норманський формат» (Німеччина, Росія, Україна і Франція). Під час єврокризи німецькі чиновники хочуть заручитися підтримкою з боку інших колег», – наголошують у публікації.
Іншою особливою рисою німецького стилю є стриманість щодо одного з основних інструментів зовнішньої політики: військової сили. Німеччина є членом НАТО і направляла свої війська в Косово та Афганістан, але ці сили виконували допоміжну роль і намагалися уникати бойових дій. Поза межами НАТО Німеччина, як і раніше, дотримується післявоєнної тактики пацифізму і виділяє порівняно (з Великобританією та Францією – ред.) небагато коштів на оборону. Зокрема, під час кризи в Україні Меркель твердо виключила можливість поставок зброї або будь-якої військової відповіді, віддавши перевагу економічним і політичним санкціям проти РФ. Крім того, німецька дипломатія тяжіє до моральної чесності.
«Це відображає травму країни через власне минуле», – цитує The Economist Яна Техау з Центру Карнегі-Європа.
«Але така ясність є не завжди можливою в зовнішній політиці і в умовах війни, з їх побічною шкодою і темною етикою», – наголошують в публікації.
«Третє бажання полягає в захисті міжнародної системи правил. В Україні це включає в себе цілісність кордонів і право країни на самовизначення. У зоні євро це виливається в нагадування таким країнам, як Греція, про взяті на себе зобов'язання і небажання змінювати домовленості. Четвертою задачею є підтримка єдності ЄС, НАТО і Заходу», – зазначає The Economist.
Видання зазначає, що Німеччина провадить політику, відповідно до якої завжди намагається «врятувати те, що залишилось», і, як це видно у випадку з Грецією, навчилася проявляти твердість і спокійно сприймати ненависть до себе.
«Тим часом Німеччина вже неофіційно визнала, що Крим і частина Східної України втрачені. Вона хоче зупинити поширення вогню на інші території України і сусідніх держав. Однак «збереження решти» не видається ефективною стратегією у випадку з такими супениками, як Путін, який може сприймати її як стимул для подальшої агресії. Для більшої надійності стратегія потребує повного набору інструментів, і, за словами Фрідріха Великого, «дипломатія без зброї – це як музика без інструментів». Тож доки виборці і далі наполягатимуть на моральній чесності, Німеччина не зможе стати впевненим лідером. А її союзникам не варто сподіватись на суттєві і швидкі результати», – резюмує The Economist.
Читайте також: Війна на Донбасі триває через німецьку зарозумілість