Російський лідер Владімір Путін, використовуючи пропагандистську машину, намагається розвинути в Заходу почуття провини за нібито неповагу до РФ після розпаду Радянського союзу та невиконання домовленостей щодо розширення НАТО на Схід. Про це пише в своєму матеріалі для видання The Wall Street Jounal колишній помічник держсекретаря США з європейських справ, екс-представник США в ОБСЄ Джон Корнблюм.
За його словами, Захід повинен протистояти маніпуляціям з боку РФ та продемонструвати здатність захищати власні демократичні системи.
«Президент Росії Владімір Путін, схоже, вважає, що йому вдалося обійти декадентські західні демократії. Він впевнений, що переконав світову громадську думку в тому, що вторгнення Росії в Україну було виправданою реакцією на західні загрози російській безпеці, а не покаранням України за її європрагнення», – пише Корнблюм.
«Західні країни повинні рішуче спростувати одну з улюблених тез пана Путіна: що Захід нібито недотримався обіцянки щодо демократичного партнерства з Росією, передбаченого в Паризькою хартією 1990 року – документом, підготовленим на саміті європейських урядів, США та Радянського Союзу…», – додав він.
Автор публікації зазначає, що США і союзники ніколи не використовували як привід для гордості розпад СРСР, незважаючи на те, що цю тезу часто використовує російський президент.
«Я брав участь майже в усіх важливих переговорах того часу. І в нас ніколи не виникало думки про нібито пригнічення Росії. Російські лідери, з якими доводилося працювати, не виявляли… Багато з них, якщо не всі, розглядали розпад Радянського Союзу як крок до свободи, а не поразки. Вони вважали західну демократію найкращим шляхом до безпеки і свободи для своєї країни», – пише Корнблюм.
За його словами, Заходу «немає за що вибачатися» перед росіянами, а самій Росії було б набагато вигідніше зблизитися з демократичним Заходом, як це й передбачали пострадянські угоди.
«Замість цього, Росія скотилася в прірву, а Путін намагається відвернути росіян від власних проблем, звинувачуючи Захід та США зокрема», – зазначає автор, додавши, що вперше подібну риторику Путін використав під час промови на конференції з безпеки в Мюнхені у 2007 році, коли він звинуватив Штати в спробі створити «однополярний світ», з «одним центром влади, одним центром сили і одним лідером».
Корнблюм переконаний, що після терактів 9/11 західна дипломатія настільки пристосувалася до запобігання конфліктів, що часто виявляється нездатною побачити картину в цілому. Тому образи Путіна варто розглядати не як окремі заяви, а глобальні ідеї. Крім того, завдяки цифровій революції вони можуть поширюватися надто швидко.
«Захист демократії в Україні залишається життєво важливим, зокрема, і для дискредитації казок Путіна на світовому ринку ідей. Незважаючи на слабкість Росії, режим Путіна досить сильний, щоб нашкодити в кількох ключових регіонах світу. Заяви про те, що Захід нібито зрадив Росію, мали резонанс у всьому світі. Через них почалися розмови про американську змову проти інших культур, і це послужило виправданням для цифрових обмежень від Китаю до Тегерану. Просування свободи цифрових технологій зараз є настільки ж важливим, як просування демократичних цінностей під час Холодної війни», – резюмував автор, додавши, що Україна є своєрідним випробуванням, наскільки Захід здатний оборонятися.
Захід не хоче розв’язувати нову Холодну війну, однак бездіяльне споглядання російської агресії може призвести до нової Світової війни. Про це пише в своєму матеріалі для видання The Washington Post американська журналістка Енн Еплбом.
За її словами, Мюнхенська конференція з безпеки, яка відбулася минулих вихідних, показала, що на Заході визнають, що РФ є агресором і не вірять в російські обіцянки. Разом з тим ніхто не має конструктивних пропозицій щодо того, як їй протистояти.
«Очевидно, що справжні дебати щодо України і Росії ще не почалися. Тут я маю на увазі не те, «чи повинні ми озброїти Україну?». Це цікаве обговорення, не в останню чергу тому, що воно зіштовхує США (Марс) з Європою (Венера). Але, в принципі, це відволікаючий маневр. Дебати про озброєння є суперечкою щодо короткострокової тактики, а не довгострокової стратегії – а це не враховує справжню природу російської гри», – пише Еплбом.
За її словами, війна в Україні є штучною, нав’язаною ззовні, адже етнічних конфліктів на Донбасі до минулого року не було.
«Добре озброєні «сепаратисти» з'явилася тільки тоді, коли президент Росії Владімір Путін віддав такий наказ…І це триватиме доти, доки росіяни цього хотітимуть», – зазначає авторка статті, додавши, що засобами і системами, які є на озброєнні донбаських бойовиків, жодна повстанська армія не може володіти.
Еплбом переконана, що що метою цієї війни є не перемога, а запобігання виникненню «Процвітаючої України, яка поставить під загрозу Путінізм». Крім того, так званий «заморожений конфлікт» не зупинить російську агресію, а стане стимулом для неї – як це було після подій в Придністров’ї, Південній Осетії тощо. Якщо ж Путіну вдасться влаштувати «заморожений конфлікт» в Україні, наступними можуть стати країни НАТО – Литва або Естонія.
За словами журналістки, Захід повинен обдумати не лише військову політику, а й довгострокову стратегію, спрямовану на зміцнення української державності та інтеграції України в Європу.
«Ми могли б почати навчання не тільки українських військових, але і спецслужб…Ми могли рішучіше підштовхнути Україну до економічних реформ і вимагати від неї реального виконання фінансових зобов'язань», – пише Еплбом, додавши, що Захід повинен
усвідомити реальну небезпеку, яку становить для нього Росія – не тільки як джерело насильства, а й як джерело політичної та економічної корупції.
«Ми могли б ввести набагато жорсткіші, більш глибокі санкції. Ми могли б відрізати Росію з міжнародної платіжної системи. Ми могли б застосовувати свої власні закони і не будуть закривати очі на відмивання російських коштів, яке триває в європейських столицях», – йдеться в статті.
«Ми не хочемо нової Холодної війни, – але навіть це було б краще, ніж нова Світова війна. І якщо ми не матимемо серйозної стратегії для запобігання першому, ми отримаємо друге», – резюмувала Еплбом.
Позиція умиротворення агресора, яку в переговорах щодо України зайняла Ангела Меркель, пояснюється історичним досвідом Німеччини у Другій світовій війні, однак приписуючи статус жертви путінській Росії, німці звільняють російського лідера від відповідальності за свої вчинки і роблять серйозну історичну помилку. Про це пише авторитетне англомовне видання The Foreign Policy.
На думку авторів статті, більшість німців виступають проти надання військової підтримки Україні, бо їх лякає лише думка про те, що німецька зброя може бути спрямована проти росіян. В свою чергу Меркель звикла дослухатися до громадської думки, і навряд чи ризикне діяти в розріз з нею.
«Стиль керівництва Меркель спирається на громадську думку, м’яко підкориговану напрямом розвитку подій. Політика консенсусу – це те, що тримало її при владі протягом останнього десятиліття. Більшість німців завжди виступала проти надання військової підтримки Україні, тож малоймовірно, що Меркель ризикне піти проти цієї колективної домовленості», – йдеться в публікації.
Видання зазначає, що «російська пропагандистська машина зробила свою справу», а німецька громадськість виявилась особливо чутливою до тверджень щодо того, що «новий уряд у Києві рясніє «нацистами», а на європейському континенті «зароджується фашизм». Крім того, заклики щодо жорсткішої політики щодо Росії німці сприймають зі скепсисом – як «американські підступи».
«Через сімдесят років після Другої світової війни, російсько-німецькі дискусії продовжують базуватися на недоречному почутті провини перед Москвою. Співчуття по відношенню до Росії вкорінилося настільки глибоко, що епітет «Russland-Versteher» або «той, хто розуміє Росію», увійшов у політичний лексикон… Коли, наприклад, минулого року міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле доречно порівняв Путіна з Адольфом Гітлером – на тій підставі, що вони обоє насильно захопили території інших країн, незаконно апелюючи до етнічного походження їх мешканців – його відсторонили від німецьких ЗМІ і політики, як неотесаного варвара… а сама канцлер описала Крим як «особливий випадок», – пише The Foreign Policy.
Автори статті зазначають, що, приписуючи статус жертви путінській Росії, німці «не лише звільняють російського лідера від відповідальності за свої вчинки – вони роблять серйозну історичну помилку, прирівнюючи колишній Радянський Союз з сучасною Росією. Зокрема, в публікації цитують західного історик Тімоті Снайдера, який підкреслив, що під час Другої світової у Червоній армії воювало чимало українців. Крім того, кількість втрат серед них перевищує кількість загиблих у війні американських, британських та французьких солдатів разом узятих.
«Ковтаючи російську пропаганду про українських націоналістів, які воювали на боці нацистів проти СРСР, у Німеччині забули, що переважна більшість українців, які боролися у Другій світовій, були червоноармійцями і загинули від рук німців. Тож якщо почуття провини є основним визначальним фактором у формуванні німецької зовнішньої політики 21-го століття (а здається, що так і є), то німці винні українцям принаймні стільки ж, якщо не більше, як і росіянам. Зрештою, Німеччина повинна однаково поважати історію обох країн», – зазначає The Foreign Policy.
«Чесний підхід до історії покаже, що Україна була жертвою обох агресорів – німецького і радянського режимів, і сьогодні потерпає від хижої авторитарної Росії», – резюмували в статті.