Нещодавнє призначення українофоба Олеся Бузини на посаду головного редактора газети «Сегодня» сколихнуло медійний простір.
Бузина – найбільш відомий за книгою «Вурдалак Тарас Шевченко», яка була визнана прокуратурою України такою, що розпалює міжнаціональну ворожнечу. Проте й інші його суперечливі книги – «Поверніть жінкам гареми», «Таємна історія України-Русі», «Революция на болоте», «Ангел Тарас Шевченко» викликали не менше резонансу у суспільстві, проте в Росії були відзначені преміями.
Так ще 2009 року Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі на засіданні 28 травня вирішила доручити апаратові комісії провести моніторинг друкованих ЗМІ на предмет дотримання Закону України «Про захист суспільної моралі».
Бузина 1992 року закінчив філологічний факультет Київського університету за спеціальністю «викладач російської мови та літератури», проте викладацькою діяльністю не займався. До обрання на посаду головного редактора «Сегодня» працював також в інших київських виданнях: газеті «2000», журналах «Друг читача», «Лидер», «Натали», «Ego», «XXL», вів блог у «Сегодня», а також був її спеціальним кореспондентом.
У березні 2010 року додав свій підпис до «Відкритого листа представників інтелектуальних професій, засобів масової інформації та неурядових організацій України» на підтримку призначення на посаду міністра освіти і науки України Дмитра Табачника.
Пробував себе і в політиці. На парламентських виборах 2012 висувався від партії «Руський блок».
Тиждень.ua вирішив зібрати висловлювання Бузини щодо останніх подій в Україні з його авторського сайту.
Про громадянську війну на Донбасі
«Нинішня влада, поставлена Майданом, намагається нав'язати нам думку, що все, що відбувається на Донбасі – це війна з Росією … Це громадянська війна. Несправедливості. Виграти її вам не вийде навіть за допомогою Сатани….
Це внутрішня війна перш за все. Громадянський конфлікт всередині України. Зовнішні сили грають у ньому другорядну роль. Захід допомагає Києву. Москва – Донецьку. І до тих пір, поки ми, громадяни України, які не перестанемо бачити один в одному ворогів, він не вирішиться».
Із блогу «На Донбасі воюють місцеві»
Про «Малоросію»
У Гоголя часто зустрічається слово «Малоросія», у Шевченка, у Паустовського. Малоросія – це традиційно Лівобережна Україна без Слобожанщини. Що таке Лівобережна Україна? Це 10 козацьких полків, які стали так званою Гетьманщиною. Тому що Слобідська Україна – це Харківщина, яка напряму підчинялася Москві, і її заселяли козаки, які втікали з Польщі, з Правобережжя.
Із сюжету «Коротка історія України» на телеканалі «Рассвет»
Про мету війни
Для мене робітник на Сході України – брат. Навіщо ж я його буду вбивати на догоду хлопчикові з "могильної" академії? Я сам робітник – у мене немає ніякого бізнесу. Тільки пара рук і літературний талант. Людожерам я свій талант не віддам. Нехай воюють добровольці – ті, кому хочеться ВБИВАТИ. А я за мир. І чим більше людей у Києві буде за мир, тим скоріше ця війна закінчиться. Нехай воюють олігархи, міністри, депутати, їхні коханки і коханці. Їм це швидко набридне. А для нас, простих людей, в цій війні немає інтересу. За яким правом панове з двома і трьома громадянствами змушують вбивати один одного тих українців, у кого і життя, і громадянство – лише ОДНЕ? Ми їм такого права не давали.
Із блогу «Воювати повинні добровольці»
Про олігархів
«…як довго Росія повинна рятувати Україну від суїцидальних нахилів клептократів, що живуть одним днем, прозахідних агентів впливу і озвірілих галицьких бойовиків? (Суїцидальні схильності – це не фігура мови. Подумаємо – що буде з Ахметовим, Фірташем і КО, якщо до влади прийде не розгубився весь свій вплив опозиційна трійця, а сили, які спираються на бойовиків «Правого сектора»? Ще питання є? … ) Коли, нарешті, українське суспільство, особливо на Південному Сході, знайде в собі сили до самоорганізації і перестане бути тростиною, яку гойдає вітрами олігархічних бізнес-інтересів?
Велику надію в цьому плані являє створена 1 лютого на зльоті первинних організацій Партії Регіонів організація «Український фронт». Основну роль у започаткуванні зіграли влада Харківської області на чолі з Михайлом Добкіним. Символом громадського об'єднання стала георгіївська стрічка».
Із блогу «Росія знову врятувала Україну від хаосу і громадянської війни»
Про людей Майдану
Прихований символізм бардака, що відбувається сьогодні на Майдані, недоступний його учасникам. Вони – в грі. Точніше, в угарі від чадних бочок зі смолою, біля яких гріється майданна братва. Їм здається, що вони творять історію. У певному сенсі це так. Але поки вони творять все, що їм заманеться, ІСТОРІЯ насміхається над ними. Вона ще запитає: «Ну, і що ж ви натворили?»
Приїжджі (а більшість на ЄвромайданІ – люди з західно-української провінції) не знають і не відчувають Києва. Не розуміє Глибинне Києва і більшість «киян» у першому поколінні. Тих же провінціалів, тільки злегка «окієвших». Так і проситься сказати: «ох … їли» від життя в мегаполісі, радикально не схожою на одноманітне буття рідних Кобеляк. Ціною титанічних зусиль (і насильства над собою!) вони вирвали у долі-лиходійки «однушку» або «двушку» в спальному районі і їздять в Місто на роботу з колишніх навколокиївськими сіл – з Борщагівки або з Троєщини.
Із блогу «Козяче Болото проти Царського Саду»
Про підтримку Майдану киянами
«Події 2013 року, на відміну від 2004, показали: переважна більшість киян не за Майдан. Психозу єврострічок в місті немає, хоча Луценко, освоюючи революційний бюджет, ще з осені роздав їх біля станцій метро неабияк.
Дев'ять років тому весь Київ був у помаранчевих стрічках. Сьогодні тільки ОДИН РАЗ (!) Мені вдалося побачити на антені автомобіля синю з жовтими зірочками (квітів европідоров і поклоніння золотому теляті) стрічечку Євросоюзу.
Організатори Євромайдан брешуть про Марші мільйонів. У реальності їм доводиться звозити на Майдан «біомасу» вельми неєвропейського виду звідкись із Карпатських передгір'їв і не гидувати навіть бомжами.
Маршу немає. Замість маршу вони будують стіну з гівна».
Із блогу «Кікімори Київського Майдану»
Про українську мову
«Викладання російської мови на Україні (підкреслюю – на, тому що і форма «на Україні» є літературною, і форма «в Україні», і не потрібно витісняти одну з них з надуманих політичних причин) і в Україні нічого поганого нашій країні не зробить. Погане нашій країні роблять некультурні, невиховані, грубі люди, схожі на Ірину Фаріон…
…І російськомовні громадяни України повинні розуміти, що бандерівець постійно буде колупатися в їх мізках, в їх листуванні, в їх білизну, в їх скрині, якщо вони не навчаться себе захищати. Я особисто Фаріон руки ніколи не подам».
Із блогу «У порівнянні з Фаріон Абдулліна – ніжна Мальвіна»
Про вибори до парламенту 2014 року
«Це демократія? Ні при Кучмі, ні при Януковичі такого беззаконня не було! Ось вона – справжня влада олігархату! Вилізла з-за спин наївних хлопчаків, які вийшли минулої осені на Майдан і села нам на голову. Ці нові володарі не ставлять українців ні в що. Тримають нас за лохів. Пхають печенюшки, замішані на жертовної крові, і нахабно сміються у впевненості, що завжди змиються з розвернутій ними Україна в тиху Швейцарію, де у них "нори", куплені за рахунок грабунку наших співгромадян ще в бандитські 90-ті. Підлі вибори. Точніше, не вибори зовсім».
Із блогу «Найпідліші вибори»
Про УПА
«Людиноненависницька ідеологія, яка стала причиною Волинської різанини, була імпортована з Галичини разом з емісарами ОУН (Б). У кривавій етнічну чистку винна навіть не вся ОУН, а тільки її радикальне, бандерівський крило – те, що розкололо цю організацію напередодні Великої Вітчизняної війни…
На мою думку, Господь просто не міг дати перемоги такої «армії», якою стала УПА, потрапивши під контроль ОУН Бандери. Знищення беззбройних дітей та жінок стало першим гріхом цих формувань. Перетворюючи все, куди ступали, в пекло, вони просто не могли опанувати, точніше, згвалтувати всю Україну. Показовим кінець самого Дмитра Клячківського. Чудовий фахівець з каральних операцій виявився нікудишнім бійцем. Його підстрелив 12 лютого 1945 під час бою в лісі біля хутора Оржів старший сержант Червоної Армії Демиденко – уродженець Донбасу і теж українець. Це сталося на Рівненщині – у тих самих місцях, де відбувалися двома роками раніше незліченні Варфоломіївській ночі. Організатор Волинської різанини поніс заслужене покарання. Від української руки».
З блогу «Волынская резня — преступление ОУН»