Журналіст «Эха Москви» Ілья Рождєствєнскій відвідав щорічний «Русский Марш» у Москві, який проводять щороку 4 листопада, коли росіяни відзначають День народної єдності.
На «Рускіє марши» виходять представники російських націоналістичних організацій, але Рождєствєнскій зазначає, що цьогоріч марш був не чисельним та дуже розділеним.
«Цього разу акція зібрала чи не найменше учасників за останні роки: за оцінками «Эха Москви», націоналістів було не більше 2,5 тис.; ГУВС нарахувало 2 тис. осіб. Близько 20 осіб у результаті опинилися у відділку поліції. Втім, невелике число праворадикалів, які відвідали захід, стало не головною проблемою цього маршу. Хода показала, що ніколи раніше розкол серед націоналістів не був настільки глибоким», – написав Рождєствєнскій.
За словами Рождєствєнского, хода націоналістів була поділена на кілька окремих колон.
«Дьомушкін (лідер об’єднання «Русские» – Ред.) сподівався, що до акції долучаться всі націоналістичні сили. Не готовий він був прийняти тільки «більшовиків і содомітів». Очікування частково виправдалися: марш вийшов не менш строкатим, ніж зазвичай, але куди більш роз'єднаним. У першій колоні розташувалися всі, хто не зараховував себе до конкретного руху і хто готовий був встати під чорно-жовто-білим прапором», – додав журналіст.
Строкатість думок російських націоналістів виявилася, зокрема, у ставленні до подій в Україні.
«У середині маршу розгорялися неабиякі пристрасті. У другій колоні стояли близько 20 осіб з плакатом «Славяне, объединяйтесь», а також з прапорами декількох держав східної Європи. Слідом за ними розташувалася група з прапорами незареєстрованої Національно-демократичної партії. Крім традиційних плакатів проти нелегальної еміграції, на яких було написано «Москвабада нам не надо», у них з собою були ще й прапори Новоросії. А в декількох метрах позаду НДП стала колона язичників-рідновірів. У руках у них були не тільки прапори із зображенням коловрата, але і банер «Русские против войны с Украиной». В тилу маршу завмерли колони ультрарадикалів і прихильники Російського об'єднаного національного альянсу. Останніх було небагато, але до початку ходи вони поводили себе досить активно. Вони скандували «Слава Україні! Героям слава!»(Аналогічні гасла у них були про Росію і Білорусію) та «Серп и молот – смерть и голод!». Також закликали повалити чекістський лад, провести люстрацію і потім замислитися про реформи», – зазначив Рождєствєнскій.
Окрім цього, текст Ільї Рождєствєнского знайомить читача з широким переліком ґасел, які нині популярні серед російських націоналістів. Від «Кто не прыгает, тот чурка, хэй-хэй» і «Москва – не Кавказ, Аллах – *******(гомосексуаліст)» до «Слава России, слава Новороссии!» і «Украина, мы с тобой», водночас.
«Попереду виявилася група школярів, яка стала розважати себе скандуванням гасел, які давно вже перебувають під забороною для націоналістів. *****, Кавказ, *****! – не заспокоїлися школярі. Поліція спробувала заглушити ці крики за допомогою мегафонів, але досягти успіху в цій справі правоохоронцям не вдалося. Достукатися до юнаків і дівчат спробували і організатори: вони оголосили, що дієслово у фразі слід замінити на слово «доїти». Доїти, Кавказ, доїти! Зрозуміли? – надривався чоловік з бейджиком, але викликав у колони лише сміх», – додав журналіст.
На питання «Почему «Русский марш» провалился» відповідає російський історик і телеведучий Ніколай Сванідзе. На його думку, влада РФ використала анексію Криму для розколу опозиційного, зокрема націоналістичного руху.
«Русский марш» завжди носив радикально-опозиційний характер. Однак після подій у Криму і на південному сході України велика кількість націоналістичних гасел було перехоплено владою, і багато російських націоналістів перейшли під її знамена – у них з владою немає серйозних розбіжностей. Тепер замість «Русского маршу» націоналісти можуть ходити на провладні мітинги. Їм не по дорозі з націоналістами-опозиціонерами, які вважають, що росіяни й українці як два слов'янські народи не можуть воювати, а повинні разом боротися проти, наприклад, світового сіонізму. Є ще й націоналісти-демократи, які позиціонують себе як націоналісти й водночас виступають за свободу виборів, свободу преси. Дьомушкін сказав, що ті, хто не приєднався до «Русскому маршу» цього року, захворіли путінським націоналізмом, але, по-моєму, сам Дьомушкін цілком провладно налаштований», – написав Сванідзе.
«Непримиренних націоналістів стало значно менше, і влада тепер їх піддавлює – їй не потрібні націоналісти в опозиції. Тому що націоналістична опозиція для неї небезпечніше, ніж ліберальна. Ліберали будуть розбурхувати народ, не вийдуть зі зброєю в руках – це не їх стиль. А націоналісти можуть поводитися по-екстремістськи. І зараз влада розкидає націоналістів у різні боки. В останні роки її почерк змінився, вона діє більш жорстко по відношенню до будь-якої опозиції, тепер вона не дозволяє те, що допускала раніше. Влада міркує так: «Ти націоналіст? Тобі не подобається, що ми робимо на південному сході України? Тобі не подобається, що Крим наш? Ну і пішов тоді до чортової бабусі! А якщо подобається – йди до нас», – додав він.
Також у Росії коментують газові домовленості, яких вдалося досягти за посередництва ЄС. Якщо в Україні журналісти та блогери критикують уряд і Нафтогаз за поступки, то російські блогери вважають, що на поступки пішов саме Газпром. Зокрема, так вважає блогер та представник Центру політичних технологій Татьяна Становая у дописі «Навіщо Кремль субсидує «хунту»?
«Газова війна» припинена тимчасово саме Росією, яка пішла на значні поступки заради підтримки мінських мирних домовленостей, досягнутих з Петром Порошенко. Однак цей внесок не більш ніж аванс, який після 1 квітня 2015 може знову привести до нових газових конфліктів», – пише Становая.
«У Путіна, який, як відомо, детально розбирається в газових питаннях, було дві вагомих причини саме зараз піти на значні поступки, хоча вони й носять тимчасовий характер. Причина перша – мінські домовленості з Порошенком. Путіну потрібно зробити все, щоб зберегти перемир'я і законсервувати ситуацію так, як вона є. Це мінімізувало б геополітичні ризики, але дозволяло в певній мірі зберегти внутрішньоукраїнський «важіль» впливу Москви. Незговірливість щодо газу, навпаки, могла нанести удар по позиціях Порошенко і поставити під загрозу мінський мир».
«Причина друга – санкції. Бравувати ринковими відносинами, погрозами газової війни і тривалими відключеннями в зимовий період «Газпром», можливо, і міг, але тільки до Криму і всього, що за ним слідувало. Зараз, коли позиція ключового партнера Росії в Європі – Німеччини – практично нічим не відрізняється від позиції США по Україні, Росія відчуває жорстоку кризу у відносинах з ЄС. Морозити європейських партнерів взимку було б не дуже розумно як мінімум».
Також, на думку Становой вагому роль грає й те, що Газпром поступово втрачає позиції монополіста на паливному ринку Європи.
«Є й інша, вже об'єктивна причина, яка кілька актуалізувалася протягом цього року. Це поступова втрата «Газпромом» своїх позицій на газовому ринку в Європі. Цей процес розпочався кілька років тому, але до середини 2014 було стійке відчуття, що Кремль готовий знехтувати ринковими і репутаційними ризики і піти на газову війну в зимовий період. Відповідальність за перебої з поставками при цьому завжди можна було покласти на Україну, яку звинуватили б в крадіжці газу. Це ми вже бачили. Але після аварії Boeing українська криза кардинально переродився. Цей «чорний лебідь» різко звузив поле для маневру Росії по всіх напрямах її зовнішньої політики і остаточно поставив країну в ранг «злісних порушників світового порядку», прямими жертвами якого стали не лише українці, а й громадяни інших країн. «Брязкати» зброєю, включаючи і газовою, Москві стає важче і дорожче», – переконана Становая.