Україні варто повністю заборонити завезення друкованої продукції з Російської Федерації. Таку думку висловив публіцист Юрій Макаров у своїй статті на сайті Тиждень.ua.
«Маємо ситуацію, в якій простих рішень немає, всі складні. Власне, їх лише три: 1) залишити все, як є; 2) впровадити інституційні механізми цензури, квотування, судової заборони чи то на розповсюдження окремих видань, чи то секторально, незрозуміло за яким принципом; 3) «перекрити газ» повністю», – написав Макаров.
На думку Макарова, Україні необхідно відповісти на засилля російської друкованої пропаганди, але цензурування тут не підходить.
«Дивимося, що ми втрачаємо в кожному випадку. Перший варіант не потребує додаткових коментарів, наш ворог якраз зацікавлений в тому, щоби не приймалися ніякі рішення, як і рік, і десять, і двадцять років тому, й намагання зберегти status quo що далі, то більше породжуватиме відповідні реакції всередині України, некомфортні як для влади, так і для суспільства. Другий… Впровадження будь-яких форм цензури в пострадянській країні з її травматичним досвідом, важко толерувати як з естетичної, так і з етичної точки зору, не кажучи вже про конкретні прагматичні питання: а кому ми довіримо робити висновки стосовно благонадійності того чи іншого твору? Суддям Печерського суду? Комісії з питань суспільної моралі? Адміністрації Президента? СБУ? Щойно було смішно – вже не смішно», – зауважив публіцист.
З його слів, єдиним правильним шляхом є повна заборона імпорту книжкової продукції з РФ.
«Як на мене, простіше й чесніше опустити шлагбаум, вольовим шляхом припинити будь-який книжковий імпорт з Росії (ну а про струмок у протилежному боці, в напрямку Росії навіть якось незручно згадувати, в кращі часи співвідношення імпорт-експорт фахівці оцінювали як 100 до 1)», – наголосив Макаров.
Він переконаний, що це не призведе до негативних наслідків у культурній сфері, оскільки розповсюдження ідей у сучасному світі проходить кількома каналами.
«А як же руйнівні наслідки для культури? А не буде ніяких руйнівних наслідків. Слухайте, будьмо чесні самі з собою: на початку третього тисячоліття ідеї й тексти розповсюджуються зовсім за іншими законами, ніж хоча б півстоліття тому. Є електронні носії, є інтернет, є комп’ютери, планшети, рідери, смартфони, є принтери й ксерокси, а для шанувальників повноцінної паперової книжки є практика print on demand, коли за скромну суму через півгодини ти отримуєш з PDF-файлу повноцінний том у палітурці. А ще багато хто любить уже не читати, а слухати в дорозі книги, начитані професійними дикторами чи акторами. Завадити цьому процесу жодні адміністративні заходи не зможуть. В СРСР ніяких таких інформаційних технологій не було, і все одно кожен інтелігент читав «Один день Ивана Денисовича», – додав публіцист.
Детальніше читайте у статті «Пушкін і Вагнер: перезавантаження матриці».