«Виш з’явився 1805 року й одразу став продукувати сенси, перетворюючи провінційне містечко на джерело трендів. Зокрема, саме звідси, з Харківського університету, як стверджують дослідники, у 20-ті роки позаминулого століття рушила в маси ідея про самостійну соборну Україну в її модерному вигляді», – пише Макаров.
Окрім того, на думку Макарова, важливим у житті Харкова став його розквіт як столиці радянської союзної республіки.
«Вибір міста зроблено з міркувань поточної політичної доцільності, але, хай там як, саме тут було проведено титанічну роботу з так званої українізації, яка перевела з підпілля на офіційні рейки українські культурні процеси. Так, під червоним прапором, так, під комуністичними гаслами, але без неї невідомо, у якому вигляді дожили б до незалежності українська мова й українська культура», – наголошує публіцист.
На його думку, місто довго одужуватиме, й остаточно це станеться не раніше, «ніж вдасться подолати наслідки радянської люмпенізації, знайти місце в новому житті всім неприкаяним жертвам комуністичного експерименту ну або вже їхнім дітям та онукам».
«Але Харкову буде трохи легше, ніж сусіднім Луганську чи Донецьку, бо тут доведеться долати лише моральну, а не фізичну руїну, не кров і не почуття розгубленої помсти невідомо кому. До того ж, щоб пробитися в майбутнє, він може спертися не на зовсім свіжу історію, а на глибші шари, місцевий plusquamperfectum, давно минулий час. Там є ґрунт», – пише Макаров.
Більше читайте у матеріалі Юрія Макарова „Plusquamperfectum” у №39 «Українського тижня».