«Європейський Союз повинен розробити 10-річний план для України. Цей план також визначатиме, якою сама Європа буде через десятиліття… Якщо все вдасться, це свідчитиме про те, що європейська версія ліберального порядку перемогла консервативну, націоналістичну систему постійного, насильницького безладу в особі Владіміра Путіна. Якщо це не вдається, це свідчитиме про поразку Європи», – пише історик.
На думку автора згаданий план повинен поширюватися на три напрямки – військовий, економічний та політичний. При чому США варто відвести другорядну, допоміжну, а не ключову роль.
«Здогадуюсь, що наразі Путін планує тримати південно-східну Україну в стані потрясіння, розділеною і підвладною Росії, щоб країна не могла консолідуватися як суверенна повноцінна держава, не кажучи вже про наближення до ЄС і НАТО. І хоча, відповідно до початковому задуму, Путін хотів отримати цю країну повністю у складі Євразійського союзу, тепер він погоджується на те, що в пост-радянському світі прийнято називати зоною «замороженого конфлікту», – переконаний Еш.
Історик зазначає, що неможливо одним махом перетворити українську армію на потужну силу, однак Захід повинен посприяти силовикам задля того, щоб стримати потужну російську армію, яка серед іншого має ядерне озброєння.
«Західні країни повинні забезпечити українських силовиків ретельно відібраним обладнанням. Посприяти навчанню українських військових, не забуваючи про прикордонників. У більш довгостроковій перспективі, варто зміцнити кордони з РФ, щоб Путіну не вдалося підживлювати "заморожений конфлікт"», – наголошує автор.
Еш підкреслює, що переговори, безперечно, повинні тривати, однак, на його думку, шанси на дипломатичне врегулювання конфлікту залишаються незначними.
«Путін насправді не хоче стабільного, мирного, надійного врегулювання, адже це дозволить Україні (можливо, навіть у вигляді федеративної держави) наблизитись до ЄС. Він (Путін – ред.) та його прихильники, можливо, підкреслюють свою турботу про росіян, які мешкають в сусідніх державах, однак але велика гра Путіна стосується геополітики, а не захисту прав нацменшин», – наголошує автор.
«Чи зможуть подальші економічні санкції прискорити кінець режиму Путіна? Обмеження вже починають впливати, навіть на такі великі російські енергетичні компанії, як Роснефть, однак в короткостроковій перспективі в поєднанні з пропагандою вони можуть зміцнити позиції Путіна. У довгостроковій перспективі, однак, санкції матимуть руйнівний вплив. Поступово, протягом лічених років, росіяни зроблять прагматичні розрахунки, і виявиться, що бюджет окремої сім'ї є важливішим за колективне імперське серце», – резюмує Еш.