„Україна стала лакмусовим папірцем глобальної моральної (не)чутливості на початку XXI століття. Дорогою ціною вона заплатила за героїзм, відвагу, силу волі, солідарність і свободу. Крим, Східна Україна, погрози Кремля, огидна й абсурдна кампанія отруйної брехні, якою забивають голови контрольовані Кремлем ЗМІ…”, – заявив Донскіс.
На його думку, ця кампанія межує з ґеббельсівською пропагандою та орвеллівськими «двома хвилинами ненависті» – сеансами колективної істерії та масового психозу.
„Не перелічити всіх випробувань, що створили кардинально нову ситуацію у світовій політиці”, – наголошує Донскіс.
Він наголошує, що ЄС і загалом Захід відреагував практично ніяк.
„Події останніх кількох місяців – це ніби дежавю на тлі ретроспективного екскурсу у ще досі свіжу в пам’яті європейську історію. Нині набагато гостріше, ніж будь-коли раніше з часів падіння Берлінського муру, виникає відчуття подорожі в часі з такими добре відомими кодовими назвами, як Мюнхен, Судети, Гітлер, Даладьє, Чемберлен. Ми урочисто прощаємося з по-дитячому наївною концепцією Френсіса Фукуями щодо «кінця історії», ніби кажучи: «Ласкаво просимо назад у XX століття!»”, – вважає литовський політик.
На його переконання, Євросоюз, який обмежується заявами про «глибоке занепокоєння», мимохіть виставляючи себе в комічному світлі, продемонстрував неспроможність реагувати на трагедію в Україні якось інакше.
„Це доводить, із якою легкістю Європа породжує нових даладьє і чемберленів. ЄС застосовує дуже вибірковий підхід до людської оцінки, гідності та життя. Європейський підхід такий: поки «нічийна земля», якою, на їхню думку, є Україна, потерпає від воєнних злочинів, ми можемо вдаватися до на позір співчутливої риторики й тішитися бездіяльністю у політичній і правовій сфері. Лише після того, як терористи, котрих озброює й підтримує Кремль, збили малайзійський літак, знищивши майже 300 пасажирів із Нідерландів, Австралії та інших країн світу, ЄС нарешті виявив справжнє обурення і протест проти незбагненного варварства”, – наголошує Донскіс.
Детальніше читайте в блозі Леонідаса Донскіса в черговому числі „Українського тижня”.