Виставка є одним із кроків нового складу Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка модернізувати засади своєї роботи. На думку членів Комітету, премія має стати інструментом виявлення творів, що відбивають сутнісні риси теперішнього часу в контексті спільного європейського простору, а постать Шевченка — уособленням новаторського, авангардного тренду в українській культурі.
Юрій Макаров, голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка: “Шевченківська премія є, безумовно, спадком радянських часів, але в сучасних умовах, за відсутності достатньої кількості та якості інструментів оцінки, саморефлексії, формування ієрархій у мистецькому середовищі тощо, ця премія може сприяти оздоровленню креативних практик у країні”.
Ідея створення виставки належить членам Комітету премії Владі Ралко, Тетяні Кочубінській, Михайлові Рашковецькому: “Різні за естетикою, інтонаціями, художнім методом, ці твори, поєднані разом, ілюструють природу людського у сьогоднішніх умовах політичної нестабільності, історичної фальсифікації та неможливості охопити дійсність. У основі своїй всі митці використовують медіум фотографії, але їх об’єднує не лише це. Автори вводять глядача в стан трансу, перехідний стан. Кадан — створюючи з документальних фотографій сугестивний чорно-білий живопис, водночас підключаючи до свідомості “пацієнта” багатофункціональний аналітичний апарат. Глядєлов — за допомогою травмуючого шоку заримованих і зациклених межових ситуацій. Братков — колажуючи калейдоскоп підсвідомого в образі оманливо лагідних, легких підковдр. Жорстко, чи іронічно, чи безжально, — всі вони пред'являють болючу правду, здираючи з неї “пост”, як шкіру”.
Іван Козленко, генеральний директор Довженко-Центру: “Виставка сучасних митців-номінантів на здобуття Шевченківської премії в категорії “візуальне мистецтво” відбувається в Довженко-Центрі – інституції, з перезапуску котрої п’ять років тому розпочався процес реформування державних культурних інституцій. Шевченківська премія – довгий час залишалась символом незмінності пострадянських культурних практик, що оберталися навколо ідеології, а не мистецтва. Нарешті прийшов час реформувати й її, як важливий державний інститут. Символічно, що перезапуск премії відбувається у новоствореному Музеї кіно”.
___________________________________________________________________________________
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ЗМІ:
Запрошуємо представників(ць) ЗМІ на пресконференцію, яка відбудеться 13 лютого о 16:00.
Учасники: Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрій Макаров, члени Комітету: Любов Морозова, Євген Станісевич, заступниця Міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк, генеральний директор Довженко-Центру Іван Козленко.
О 17:00 запрошуємо до участі у престурі експозицією виставки, який проведуть художниця Влада Ралко та кураторка Тетяна Кочубінська, а о 18:00 — на відкриття виставки.
Контакти для акредитації: Мар’яна Мусій e-mail: [email protected], 0977655092
________________________________________________________________________
ВИСТАВКА “КОРОТКИЙ СПИСОК”
Організатори: Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка, Довженко-Центр
Графік роботи виставки:
Відкриття: 13 лютого о 18:00. ВХІД ВІЛЬНИЙ
14 лютого – 04 березня
Години роботи: 12:00 – 19:00, вихідні дні – понеділок, вівторок.
ВХІД ВІЛЬНИЙ
Музей кіно Довженко-Центру
вул. Васильківська, 1, м. Голосіївська
__________________________________________________________________________
Довідково:
Сергій Братков. «Імперія снів», 2017.
Детально про проєкт: https://cutt.ly/urY2VuK
Сергій Братков — один із перших художників періоду незалежності України, який у своїй художній практиці почав порушувати питання ідентичності — національної та особистої. Перш за все, це пов'язано із його діяльністю у «Групі швидкого реагування» разом з художниками Борисом Михайловим та Сергієм Солонським у Харкові ще в середині 1990-х років. Питання ідентичності, спроба відповісти на питання «Хто я є» у світі політичної турбулентності, подекуди в іронічній, епатажній формі, часто виникає у роботах митця з кінця 1980-х до сьогодні.
Серія «Імперія снів» бере свій початок 1988 року, коли художник багато експериментував із медіумом фотографії, що пізніше визначило основу його творчого методу — колажування, сприйняття дійсності як колажу. Тоді, 1988 року, Братков пошив із двох частин фототканини підковдру, що по суті представляло сцени із сновидінь художника, що повторювались.
Вже для проекту 2016–2017 року художник використовує свій особистий архів фотографій різних років — від 1990-х до 2010-х, які він піддає різним трансформаціям. В основі — це знову ж таки сновидіння, роздуми про політичну реальність, взаємовідносини між двома країнами (з 2000 року Братков проживає у Москві), ідентичність. Колажовані «сновидіння» — це також і спостереження за нашою буденністю, часто насильницькою та політизованою.
Цю серію доповнює відео, створене 2016-го року у місті Південне разом із старшим братом Сергія Браткова, архітектором Юрієм Братковим «Сто», в якому брат як перформер «рахує» роки історії.
Олександр Глядєлов. «Карусель», 2019.
Детально про проєкт: https://cutt.ly/vrY2Jom
«Карусель» Олександра Глядєлова продовжує серію висловлювань художника про природу людського в умовах розпаду тоталітарної держави, де автор застосовує медіум документальної фотографії задля висвітлення сутності теперішнього часу.
У «Каруселі» Глядєлов поєднує світлини, зроблені в різний час і за різних обставин (в дитячих інтернатах, місцях позбавлення волі, в'язничних лікарнях), включно з найновішими кадрами з воєнної української реальності, в єдине полотно, або, радше, у коло. Утворена таким чином візуальна послідовність перетворюється з лінійного переліку окремих фіксацій фрагментів пострадянської історії на цілісне нерозривне полотно нашої власної колективної біографії, в якому «червона людина» з документальної прози Світлани Алєксієвич є очевидною умовою нашої сучасності, є нами. Око художника висвічує кола пекла соціалістичного експерименту, активні наслідки якого в сьогоденні намагаються замаскувати недолугими вправами у спекулятивній декомунізації або ж естетичними виправданнями тоталітарної ідеологізованої культури. «Карусель» демонструє реальність, яку заведено заперечувати або не бачити за якоюсь злочинною суспільною згодою або, як то кажуть, за замовчуванням. Таким чином антигуманна сутність системи, де людина насильницьким чином може опинитися вилученою з життя за життя, продовжується зараз також у формі добровільного ігнорування цілісної картини життя через її незручну складність.
Нікіта Кадан. «(Не) означені». 2016 — дотепер
Детально про проект: https://cutt.ly/ArY2Mwb
Спадком XX століття для України, серед іншого, є тисячі неозначених могил і мільйони вбитих, імена часто невідомі або відомі лише у родинних переказах. Територія сучасної України — це і місце «жнив скорботи», і «скривавлених земель», і «сусідів», де часто візії майбутнього творилися ціною людського життя. Складні, розділені груповими бар'єрами, дисциплінами та політиками теми, пов'язані з масовим насильством, все ще залишаються недостатньо осмисленими, особливо з локальної перспективи та мало присутніми у міжрегіональній розмові. Їх і надалі продовжують використовувати, часто підпорядковуючи вузьким ідеологічним рамкам та означеним політичним цілям. Водночас, ці болісні, складно артикульовані, але й замовчувані теми мають критично важливе значення і потенціал для сучасного культурного поля — в Україні і у ширшому європейському та світовому контекстах. Вони пропонують простір і можливість складного і багато перспективного осмислення сучасності, сформованої великою мірою саме радикалізмами та насиллям 20 століття. Це критично важливо на фоні потреби суспільного осмислення радикального та масового насильства у минулому, зокрема через розуміння механізмів замовчування, викривлення, маніпулювання та інструменталізації.
Проект «(не)означені» Кадана пропонує ширшу оптику, нові формати та платформу для обговорення та осмислення сучасних проявів насилля, нетерпимості, радикалізації на ґрунті соціальної, етнічної та сексуальної іншості та ширше — процесів виключення та іншування.
Проект має міжнародний вимір як через авторів текстових рефлексій, так і через входження двох серій робіт Нікіти Кадана, які були частиною проекту на різних етапах, у колекції відомих музеїв: Музею сучасного мистецтва у Варшаві (Muzeum Sztuki Novoczesnei) та Антверпенського музею сучасного мистецтва (MUHKA).
_________
Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка є допоміжним органом, що забезпечує здійснення Президентом України повноважень із нагородження Національною премією України імені Тараса Шевченка.
Довженко-Центр – найбільший український кіноархів, що зберігає понад 5000 найменувань ігрових, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів. Є єдиним членом Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF) в Україні. Здійснює реставрацію, збереження національних фільмів, особистих архівів кіномитців, музейних фондів, наукові дослідження в галузі кінематографії, дистрибуцію та промоцію українського кіно. Заснував Музей кіно та власне видавництво. На базі Центру також працює перформативна платформа "Сцена 6", музична лабораторія "Кора", хореографічний майданчик "Ruban Production ITP", книгарня "Довженко. книги.кава.кіно" та кафе "ЕТЕР".