На його думку, Росія повинна зрозуміти кілька простих істин щодо України
Насамперед те, що „російський ліберал-демократ не має шансів розробити альтернативний порядок денний для своєї батьківщини, доки не стане просто демократом, позбувшись своєї питомої «москвотретьоримськості», комплексу зверхності й нехтування іншими культурами, серед яких йому тимчасово доводиться перебувати”.
„Місце базування тут ні до чого, можна розпиляти московську монету вздовж її площини, але на кожному боці знову проступить реверс і аверс, решка й орел”, – зазначає Макаров.
Ще одна істина полягає у тому, що „Україна не надто зацікавлена в тому, щоб стати таким собі резервуаром богемних революціонерів із сусідньої країни (тим більше, що невідомо, хто там насправді революціонер, а хто провокатор і агент впливу) на кшталт Швейцарії напередодні революції 1917 року; це суперечить стратегічним цілям її культурної політики: розбудовувати власні інституції, а не бути донором для чужих”.
„Багатокультурність і багатомовність у нинішньому вигляді є не кінцевим результатом українського розвитку, а тільки миттєвим зліпком динамічної ситуації. Якщо Україна як держава уціліє і зміцніє у випробуваннях нинішнього часу, на нас чекає більш чи менш стрімкий перехід до рішучого домінування української мови у публічних сферах, що означає непридатність київського майданчика як бази для проекту «Русского міра» в будь-якій його модифікації”, – наголошує публіцист.
Читайте матеріалі Юрія Макарова „Звідки ведуть шляхи” у №27 «Українського тижня».