Цього разу продюсер МДА і учасник всіх концертів Аркадій Овруцький знову представив збірну американо-ізраїльсько-українську команду в складі: Аллан Гарріс – вокал, Дін Цур – тенор-саксофон, Олексій Пєтухов – клавішні, Аркадій Овруцький – бас.
Для Аллана Гарріса це вже другий візит до України. Перший відбувся близько двох років тому.
Аллан Гарріс (Allan Harris) – чудовий представник найкращих традицій американського джазового співу. Джазові критики часто порівнюють його з такими видатними попередниками, як Нет Кінг Коул та Семмі Девіс-мол. Справді, він вміє бути так само ліричним, як перший, і так само динамічним, драйвовим, як другий. Більше того, Гарріс нагадує Коула навіть тембром голосу. І не випадково аж два його альбоми є присвятою саме Коулу. І хоча ліризм Гарріса стриманіший і не такий піднесено-романтичний, не сягає проникливості Коула, але в цій стриманості є відчуття стилю і певна своєрідність. У його співі можна почути й риси багатьох інших відомих виконавців.
Але, мабуть, найважливішою рисою Гарріса є його універсальність, тобто він працює практично в усіх стилях. Загалом в його творчому доробку 10 сольних альбомів. Гарріс чудово співає кантрі, соул, блюз, тобто автентичні види американської фолк-музики. Однак левову частку його репертуару складають джазові стандарти здебільшого доби свінгу. (Не випадково перший альбом співака так і називається Setting the Standard) та Love Came (присвята Біллі Стейхорну, визначному композитору й аранжувальнику біг-бенда Дюка Еллінгтона). Гарріс переважно тримається манери так званих крунерів, тобто співаків лірико-романтичного свінгу. Але відчувається, що музикантові затісно в цих рамках, тож часом він наче в захопленні вдається до скету, виявляючи чудові якості вокаліста-імпровізатора.
Зрештою, його останній альбом Black Bar Jukebox (2015) поєднує мало не всі джазові стилі від свінгу й соулу до ритм-енд-блюзу, й в усіх них співак почувається однаково впевнено.
Звісно, на одному концерті в Києві неможливо продемонструвати всі сторони свого таланту. Тож Гарріс обмежився здебільшого іпостассю свінгового співака й, виявивши в повній мірі свої ліричні схильності, виконував самі лише джазові стандарти: Autumn Leaves, Smile, On the Street Where You Live, When I Fall in Love, My Funny Valentine, Unforgettable. І не дивно, адже події відбувалися напередодні 8-го березня. Утім, одного разу Гарріс продемонстрував якості крутого блюзмена – причому і як співак, і як інструменталіст (Гарріс чудово володіє гітарою і, зокрема, блюзовими прийомами гри).
Але на концерті можна відчути те, що лишається за межами записів, а саме, артистизм і розкутість сценічної поведінки. Гаррісу в повній мірі притаманне вміння створити атмосферу невимушеності, щирого спілкування з публікою.
Він залюбки розмовляє із залом і, як то кажуть, не лізе в кишеню за словом, демонструючи почуття впевненості в собі, в магії свого глибокого, теплого голосу, але ніколи не зраджує відчуттю музичного стилю.
Важливий штрих до портрету музиканта, що відкривається в особистому спілкуванні: Гарріс є глибоким знавцем історії джазу, причому саме її маловідомих сторінок, зокрема, важливої ролі єврейських музикантів у формуванні джазу. На цю тему він може говорити довго, наводячи багато маловідомих фактів. Врешті, як він зауважує, більш ніж половиною свого репертуару він зобов’язаний саме єврейським композиторам.
Міжнародний Джазовий Абонемент вже неодноразово представляв українським любителям джазу представників ізраїльської джазової школи. Можна пригадати піаністів Роя Асафа й Томера Бара, саксофоністів Роберта Анчіполовського та Онера Асафа, гітаристів Роні Бен-Гура й Шахара Елнатана, барабанщика Офрі Нехемію.
Отже, є щось глибоко символічне в тому, що Аллан Гарріс вдруге виступає в Києві саме у складі міжнародного проекту разом з ізраїльськими музикантами. Два роки тому його партнерами були піаніст Рой Асаф і барабанщик Офрі Нехемія, музиканти, що завоювали репутацію на міжнародній сцені.
Цього разу партнером Гарріса виступив молодий ізраїльський саксофоніст Дін Цур. Отже, нове знайомство і нове ім'я, яке тепер слід додати до вказаного переліку.
Дін Цур (Dean Tsur) знаходиться на самому початку своєї професійної кар’єри. Він встиг закінчити Berklee College of Music. І хоча в його послужному списку поки що немає авторських альбомів, до його активу можна віднести успішний виступ на двох престижних джазових конкурсах саксофоністів – у 2013 році на Thelonius Monk Jazz Saxophone Competition, де він був півфіналістом, та врешті перемогу в 2014 році на North American Saxophone Alliance Competition. І це вже неабияке свідчення щодо рівня професійної майстерності молодого музиканта. Також Дін Цур здобував виконавський досвід, виступаючи на всесвітньо відомих джазових майданчиках таких, як Blue Note, Birdland, Red Sea Jazz Festival, Lincoln Center. Можна додати, що в його активі також володіння кларнетом і флейтою.
Утім, відвідувачі концерту в клубі Sentrum мали змоги оцінити лише гру Діна Цура на тенор-саксофоні. Безпосереднє враження від його виконання переконує в тому, що музикант багато чого вміє, хоча перебуває, мабуть, поки що в пошуках власного стилю. Йому притаманні вдумливість і ліризм, вміння цінувати кожну ноту. Ізраїльський саксофоніст володіє певною палітрою способів звуковидобування, що допомагає йому урізноманітнювати виразність своїх соло. Його імпровізації здебільшого відзначалися мелодійністю і, до речі, майже кожного разу викликали схвалення партнерів по сцені, насамперед, Аллана Гарріса. Думається, що досвід виступів з досвідченими музикантами, до того ж зіркового рівня, – важливий чинник набуття виконавського досвіду й просто сценічної впевненості.
Хоча Дін Цур грає на тенор-саксофоні, але в композиціях швидкого темпу за тембром звучання й характером імпровізації його інструмент нагадує Чарлі Паркера, а коли він намагається експериментувати з ритмом і гармонією, то на думку приходить насамперед Джон Колтрейн. Цілком зрозумілі орієнтири на шляху становлення саксофоніста. Тож сподіваємося на майбутню нагоду спостерігати за розвитком молодого музиканта. І, до речі, виступ у різних складах та на різних майданчиках як-от описуваний концерт є неодмінною складовою зростання професійної майстерності.
Представником України в цьому міжнародному складі був чудовий одеський піаніст Олексій Пєтухов, який, на жаль, є нечастим гостем у Києві. Власне, я колись почув його вперше саме на одному з концертів МДА. Пєтухов є організатором і учасником численних джазових проектів з одеськими музикантами, а як піаніст демонструє зрілу й багатогранну гру.
Як і зазвичай впевненістю й стрункістю побудови імпровізацій відзначалася гра Аркадія Овруцького на контрабасі, на якого лягло подвійне «навантаження» за відсутності барабанщика.
Такий склад є дещо незвичним, проте йому властива певна своєрідність, оскільки голоси солістів – як голос Аллана Гарріса, так і голос саксофона Діна Цура – зазвучали самотніше, та водночас виразніше, проникливіше, врешті ліричніше, що напередодні свята, мабуть, було цілком доречно.
.jpg)
Aвтор Александр Юдин
Фото Александр Зубко