Консерватори нібито виступають за зміцнення національної оборони. Та чомусь головні загрози для країни не фігурують у дебатах партійних лідерів. По-перше, наша безпека нерозривно пов’язана з безпекою всієї Європи. Тимчасом у незмінній риториці «як Brexit, то Brexit» наші найважливіші сусіди позиціонуються як неважливі або шкідливі. По-друге, бракує обговорень ще більшої загрози нашій демократії, а саме внутрішньої, спричиненої впливом іноземних багатіїв. Ці проблеми виникли внаслідок багаторічної легковажності й пожадливості, але вони занадто місцеві для того, щоб високопоставлені торі приділяли їм публічну увагу.
Почнімо з брудних грошей (чи то пак «незаконних фінансових потоків», як кажуть правоохоронці). Найгірші лиходії світу щороку крадуть у бідних людей десятки мільярдів фунтів, доларів і євро. Лондон слугує головним центром відмивання грошей і репутації, що виснажує нашу фінансову систему, послаблює наші інституції, заплямовує нашу репутацію, роздуває ціни на нерухомість, позначається на прийнятті рішень і підриває довіру громадськості. У цьому добре прислуговуються послужливі поплічники в дорогих костюмах: юристи, банкіри, бухгалтери, фіксери й аферисти. Вони допомагають іноземним клептократам, усуваючи перешкоди і запудрюючи мозок критикам.
Зупинити їх нелегко. Функціонуванню мережі щедро профінансованих офшорних й оншорних корпоративних структур, трастів, компаній і позик сприяє система недбалих перевірок. Причетні сумнівні особистості активно користуються нашою каральною і дорогою правовою системою. Дехто з них наближений (або й залучений до керівництва) Консервативної партії.
Це почалося за часів Блера. Але посилилося за нещодавніх урядів консерваторів. Я порушив питання про нечистих на руку спонсорів, коли 2018 року давав свідчення перед Комітетом з питань розвідки і безпеки. У 2019 році Борис Джонсон завадив публікації звіту комітету до виборів, а потім намагався придушити комітет, щоб звіт не вийшов у світ. Коли ж його нарешті оприлюднили, уряд Джонсона затягував з виконанням майже всіх рекомендацій.
Ми небезпечно близько до того, щоб стати країною, якою керують нечисті на руку багатії і дбають виключно про інтереси таких, як вони. Заходи, що були вжиті, відтоді як спалахнула війна в Україні, вирішують проблему лише частково. Без реальних санкцій проти тих, хто реєструє компанії за фіктивними даними, нічого не зміниться. Реєстр іноземних власників британських компаній опрацьовується похвально швидко і може бути готовим у серпні. Проте це не порушить анонімності «компаній-оболонок», зареєстрованих, скажімо, на Британських Віргінських островах, а також не забезпечить Реєстраційну палату ресурсами, необхідними для перевірки даних.
Консерватори-патріоти потай вжахаються залежності своєї партії від сумнівних грошей. Мій приятель, депутат парламенту, зробив великий особистий грошовий внесок, щоб перекрити особливо непевну пожертву, зроблену для їхньої асоціації виборчого округу. Але ніхто про це не говорить.
Минулого місяця було опубліковано сувору доповідь «Ціна легковажності: незаконні фінансові потоки і війна в Україні», яку підготував Комітет у закордонних справах Палати представників, очолюваний колишнім претендентом у лідери торі Томом Туґендгатом. Доповідь закликає владу негайно подолати проблему. Туґендгатові слід застосувати так само суворий підхід до власної партії, яка приймає будь-які пожертви, не зважаючи на сумнівні статки чи зв’язки з іноземними диктаторами. Цікаво було б перевірити, хто з решти кандидатів на високу посаду готовий узяти на себе таке зобов’язання. (Туґендгат відмовився коментувати цю пропозицію).
Читайте також: Наступному приготуватися: Хто замінить Боріса Джонсона на посаді премʼєра
Туґендгат та інші претенденти на лідерство більше люблять розводитися на тему далеких наступів Росії на Україні, ніж викорінювати російський вплив у себе вдома. Звісно, питання про війну в Україні важливе, адже вона загрожує енергетичною кризою, глобальним голодом, депортацією 1,6 млн осіб, смертельними обстрілами цивільних об’єктів і хвилею біженців.
Однак у пафосних заявах про військову допомогу британців для України дечого бракує. Зазнавши катастрофічної невдачі в цій країні, Кремль рано чи пізно перемкне увагу деінде. А отже нам доведеться займатися обороною наших європейських союзників і друзів — найпевніше країн Балтії. У цьому зараз полягає наш військовий пріоритет.
Утім, жодний із претендентів не хоче говорити правди: для протидії російській загрозі необхідні тісніші зв’язки з Європою. НАТО не зможе самотужки захищати Велику Британію чи її європейських сусідів. Процес прийняття рішень занадто повільний, країни-члени занадто віддалені, залежність від дедалі більш ненадійних Сполучених Штатів надто велика. Нещодавно я відвідував прифронтові держави, і в мене склалося враження, що нині там більше хвилюються про надійність Америки, ніж про російську агресію. Політичний хаос після наступних президентських виборів, зосередженість на конфлікті з Китаєм або повернення Дональда Трампа в Білий дім — усе це може позначитися на гарантіях безпеки США для Європи, ба навіть назавжди. Для того, щоб як слід заповнити цю прогалину, знадобиться багато років. А ми ще навіть не почали.
Таким чином Велика Британія стане головною військовою опорою Європи. Але ми не можемо зробити цього самотужки. Незважаючи на численні вади європейських союзників й інституцій, вони нам потрібні для зміцнення енергетичної незалежності, поліпшення інфраструктури для військової мобільності, налагодження ланцюгів постачання, раціоналізації оборонних закупівель, протидії дезінформації й запровадження ефективних санкцій. Це важливо, незалежно від того, чи доведеться нам протистояти Росії в найближчі роки, чи боротися з Китаєм у найближчі десятиліття. Тимчасом у дебатах лідерів Консервативної партії немає жодного натяку на нагальну потребу в міцніших зв’язках з Європою. Значно легше працювати на публіку, розбираючись із такими тривіальними справами, як протокол щодо Північної Ірландії.
Усе це може допомогти в змаганнях за лідерську посаду в партії, та аж ніяк не лягти в основу управління країною на тлі конфлікту — а це те, що справді має значення.