Низка інтелектуалів і знаменитостей, серед них і найвідоміший з нині живих філософів Німеччини Юрґен Габермас, вимагають від федерального уряду стриманості у підтримці України поставками зброї – побоюючись, що інакше Росія може бути «спровокована» на початок ядерної війни проти Заходу.
Ці вдавані прихильники миру непрямо пропонують Україні здатись агресору і постати перед його вбивчим свавіллям – в ілюзорному очікуванні, що він цим вдовольниться і це захистить Німеччину від його бажання атакувати. Але ця замаскована під моральну позицію холодна байдужість до жертв людиноненависницької війни базується на фатальній помилці мислення. Адже її прихильники не розуміють, наскільки руйнівні наслідки може мати будь-яка поступка російській агресії саме з погляду поширення ядерної зброї, зниження психологічного бар’єру до її застосування а, отже, ймовірності ядерних воєн.
Якщо світова спільнота дозволить Росії силою захопити якусь країну, побоюючись її погроз застосувати атомну бомбу, це завдасть смертельного удару принципові ядерного нерозповсюдження. Тоді для держав з ядерними амбіціями більше не буде переконливих аргументів проти кроку до ядерного озброєння.
Бо тоді вони будуть переконані не лише в тому, що володіння ультимативною зброєю робить їх неприступним. А ще й зроблять висновок, що можуть на свій розсуд використовувати бомбу як засіб захоплення без’ядерних держав – просто погрожуючи її використанням, щоб цим змусити жертв агресії здатися, а світову спільноту бездіяти.
Саме багаторічна поступливість Заходу перед агресивною політикою Росії, яка жорстко нехтує усіма нормами міжнародного права, наблизила світ до жаху ядерного пекла. Адже те, що Захід надав Росії своєрідний безкоштовний квиток на жахливі військові злочини через її ядерний статус, наприклад, скоєні в Сирії, редукувало міжнародне право до нової максими: той, хто може погрожувати ядерною зброєю, може необмежено користуватися правом сильнішого. Але це збільшує небезпеку того, що агресор колись таки виконає цю погрозу.
На цю слизьку дорогу стали ще в 2014 році, коли Росія анексією Криму і окупацією частин сходу України роздерла на клапті Будапештський меморандум 1994 року. У ньому Україна відмовилася від своєї ядерної зброї в обмін на гарантію територіальної цілісності з боку ядерних держав – США, Великої Британії та Росії. Коли в 2014 році РФ напала на Україну цинічно порушуючи цю угоду, Захід відповів лише кількома нерішучими санкціями, а в іншому продовжив свої «нормальні» стосунки з агресором. Сигнал решті світу був ясний: жодні договірні запевнення не захистять без’ядерну державу від агресії і завоювання ядерною потугою, якщо та свавільно оголосить її нікчемною.
Читайте також: Омід Нуріпур: Надто довго країни Заходу говорили про Україну як про сателіта Росії. Нарешті цьому настав кінець
Напад Росії на всю Україну ще більше посилив цю тенденцію. Категорично виключивши пряме військове втручання на користь України у відповідь на атаку, оскільки, за словами президента США Джо Байдена, це призведе до Третьої світової війни, Захід зробив фатальну заяву: без’ядерні держави, що стали жертвами агресії ядерної потуги, за жодних обставин не можуть розраховувати на активну військову підтримку ззовні.
Наскільки це підживлює амбіції потенційних ядерних держав, чітко видно з поведінки Ірану. Нещодавно він оголосив про введення в експлуатацію додаткових центрифуг для збагачення урану. Таким чином, за оцінкою Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), Тегеран усього за кілька тижнів від виробництва матеріалу, необхідного для створення атомної бомби. При цьому Іран виводить дедалі більші частини своєї ядерної програми з-під контролю МАГАТЕ.
Водночас нову редакцію ядерної угоди між Іраном, США, ЄС, Росією і Китаєм, яка, здавалося, вже наближалася до завершення, блокує Тегеран, на його боці виступають Москва і Пекін. За підтримки Кремля, іранський режим наполягає на неприйнятних для Вашингтона умовах, як-от виключення Вартових ісламської революції зі списку терористів США. Натомість Кремль вимагає, щоб його торговельні відносини з Іраном вивели з-під санкцій, запроваджених Заходом проти москви через російське вторгнення в Україну.
Таким чином, Росія скидає маску «посередника» і відкрито виступає ментором ядерного озброєння свого стратегічного союзника Ірану. Намір Москви полягає у подальшому збільшенні глобального потенціалу ядерного шантажу стосовно Заходу. Навіть якщо ядерну угоду все ж укладуть, в кращому разі це буде ще одна проміжна гра на шляху до іранської бомби.
Своїм методом ядерного залякування, Владімір Путін, як зазначає експерт з Близького Сходу Маттіас Кюнтцель, «зразково підвищив привабливість ядерного статусу в усьому світі». Наслідуючи приклад дій РФ проти України, «завтра потенціал шантажу іранської атомної бомби може посприяти переходу до Ірану шиїтських частини Іраку». Якщо підкріплену ядерними погрозами агресивну політику Росії, а також її молодшого партнера Ірану ефективно не стримати, то невдовзі цим прикладом скористаються інші держави.