Вони майже не розуміють суті того, що відбувається навколо України впродовж останніх двох місяців, а тому активно руйнують те вікно можливостей, яке відкрилося просто зараз і за яке ми вже дорого заплатили панічним виїздом посольств, інвесторів та авіакомпаній. Економічні втрати істотні, їх важко визначити математично, але рахунок іде на мільярди. Водночас ця криза дає нам шанс, який просто неможливо втратити.
Коли 16 лютого закінчилася перша, гостра, фаза інформаційної мегаатаки в протистоянні США й РФ, ми повернулися до улюбленого заняття: самостійно розхитувати ситуацію зсередини. Буквально 17 лютого іноземні ЗМІ припинили наполегливо переконувати світ у неминучості російської атаки й виник вакуум, у якому «підвисли» й ті, хто вважає, що все було зроблено правильно, і їхні опоненти. Потім подали голос ті, хто все знає краще, відчуває тонше й точно швидко та безболісно забезпечив би Україні перемогу. На їхню думку, все відбувається не так, усе пропало, а якщо не пропало — то точно пропаде. Основна увага цього разу припала на День єднання, який, на їхню думку, не такий, як слід, — це «совок» і примус бюджетників демонструвати єдність проти їхньої волі. Тому гімн співаємо погано, а прапори варто вивішувати тільки на День злуки. Ідеться про те, є відзначення такого дня патріотизмом чи примусом. Спробуйте нав’язати дискусію щодо патріотизму у США чи, наприклад, у Туреччині — дізнаєтеся про себе багато цікавого, якщо вдасться втекти. Патріотизм слід виховувати роками, це правда, а ми навіть не починали цим займатися, хоча варто було б. Та проблема в іншому. Справжня небезпека в тому, що вакуум, який виник унаслідок інфодемії, потрібно заповнювати новими ідеями, дискусією про те, якою ми хочемо бачити Україну, а не дріб’язковими сварками. Нам уже нав’язали дискусію про мову, вона тепер так зав’язла в соціально-політичному дискурсі, що сама по собі перетворилася на ефективний інструмент розбрату. Світ змінюється на наших очах, ми в епіцентрі, і це варто усвідомити.
Читайте також: Гуртом легше
Слід просто звернути увагу, як виникають певні наративи, навіть такі, що цілком мають сенс, і зникають під дією нищівної критики, без аналізу й навіть глибокого розуміння його суті. Наприклад, виникає ідея «фінляндизації» України. Чи справді ті, хто миттю починає говорити про «зраду», розуміють, про що йдеться? За останніми опитуваннями, у Фінляндії живуть чи не найщасливіші люди на планеті, країна має височенної якості систему освіти, яку зробила майже з нуля за 30 років. Нам це не подобається, бо Фінляндія — не член НАТО? Швеція — також не член НАТО, але вона має одну з найкращих у світі моделей соціального устрою, який так і звуть — «шведським соціалізмом». Швейцарія — не член ані ЄС, ані НАТО, та хіба це заважає країні бути заможною й успішною, з чотирма мовами, складним федеральним устроєм? Так, у нас є сусід, який намагається нас знищити вже 365 років, і це унікальна ситуація, але навіщо з порога відкидати навіть думку про наявність різних моделей соціально-економічного устрою та розв’язання проблем безпеки, які цілком можна взяти до уваги, нехай і не повністю?
Гостра і критична дискусія ефективна в рамках загальнополітичного процесу, шляхом обміну думками з можливістю аргументувати позиції сторін, щоб виробити певне бачення, яке має знайти вихід в ухваленні рішень — на виборах, референдумах, у парламенті чи в уряді. Нищівна критика в ефірі у кріслі перед камерою дає лише примару сміливості, актуальності й експертності, бо відбувається без відповідальності ні за зміст тверджень, ні за тих, хто все це слухає чи читає.
З вікна Білого дому світ інакший. І на це варто зважати, коли, наприклад, починають цькувати досвідченого дипломата за вирвану з контексту фразу у складному інтерв’ю, або волати на весь світ, що в нас армію й країну кинули напризволяще, а потім кричати про зраду у спини бізнесменам і іноземним дипломатам, які тікають з України та зникають за обрієм.
Читайте також: Загострення
Варто також усвідомлювати, що коли маєш справу з умовно авторитетними західними ЗМІ, треба бути втричі уважнішими й готовими до епічних хайпів, які професіонали можуть зробити з нічого. Слід викорінювати думку, що якщо інформація прийшла звідти, то все свята істина. Це не так. Згадайте хоча б історію з війною в Іраку чи гучні скандали на виборах. Критичного мислення ніхто не скасовував, навіть коли йдеться про CNN чи Reuters.
Тепер трохи про майбутнє. Путін нікуди не відведе війська. Він і далі здійснюватиме політичний і психологічний тиск на Україну та Захід. Але паніка серед інвесторів, транспортних компаній і фінансових інституцій має коріння не тільки ззовні, а й зсередини. Сьогодні критично важливо зберігати спокій, повертатися до нормальності та припинити кидати сміттям одне в одного.
Настає другий етап інформаційної війни, який ми маємо виграти. Нам слід вірити самим у себе, поважати й захищати одне одного. І відбудувати Україну нашої мрії.