Я швидко проглянула свою «бульбашку», де чимало дописів було саме про те, як можна стати корисним для війська та власної держави в цей скрутний час, і подумала, що знайомий таки має слушність. Українці вміють гуртуватися перед обличчям загрози. Мабуть, чи не найкрасномовніше про це свідчать відео з часів Революції гідності, де малі й великі, старі й молоді відкопують і передають бруківку «на передову». Або те, як волонтери одягали й укомплектовували армію на початку війни та допомагають війську досі. Але наскільки живими залишаються ці зв’язки серед українців, коли шок і напруга минають?
Вичерпно відповісти на це запитання непросто. Однак щоразу після таких сплесків активності, як Помаранчева революція чи Революція гідності, українське суспільство отримує новий набір соціальних ниток, завдяки яким наступний виток суспільних змін стає стійкішим. Якби не було «України без Кучми», то важче було б творити Помаранчеву революцію; якби не було Помаранчевої революції, то не було б Майдану і його перемоги. Тепер залишився найболючіший етап — вистояти цю війну з Росією. І для цього, а також для міцності українського суспільства в майбутньому, вже сьогодні потрібно шукати соціальний клей.
Читайте також: Загострення
Оскільки українці не можуть дозволити собі розслаблено подумати про майбутнє, то найчастіше нині такими соціальними каналами стають ініціативи для покращення власного комфорту життя. Уже сьогодні ми можемо спостерігати активнішу участь співгромадян у місцевому самоврядуванні, а ветерани російсько-української війни творять зміни і для себе, й для тих, хто живе поруч: формують власні спільноти та започатковують бізнес нерідко із соціальною складовою.
Однак те, що твориться нині, не з’явилося лише тепер, ба навіть не є результатом 30 років незалежності. Україна має довгу історію гуртування. Громада — важливий елемент нашого соціально-політичного розвитку, перебитий, щоправда, радянським тоталітарним режимом. Відлуння того кривавого періоду ми відчуваємо досі й, мабуть, ще не скоро його позбудемося. Щоб його долати, потрібні не лише бажання та ініціативність, а й простір.
Одне з найсильніших вражень, яке залишають по собі країни Південної Європи, як-от Італія, окрім величної архітектури та історії, є соціальність громадян — те, що вони знають, хто живе поруч, навіть коли йдеться про великі міста, як-от Рим чи Неаполь. І сприяє цьому не що інше, як комфортний простір, де дорослі сусіди можуть під вечір зібратися, разом пограти в шахи чи просто побалакати, а діти — поганяти м’яча. У країнах, де погода менш сприятлива для відпочинку на вулиці, такими просторами часто стають бібліотеки чи міські центри. І це те, на що є великий запит і в українському суспільстві. Як приклад можна згадати бібліотеку в маленькому містечку.
«Де два українці, там три гетьмани», — каже прислів’я. Його пригадують, коли після важкого й тернистого підйому ми знову скочуємося в якусь політичну прірву лише тому, що не вміємо співпрацювати. Насправді навичка бути командним гравцем — це також досягнення, яке не вбудоване на підсвідомому рівні, його треба розвивати. Ніл Ферґюсон у книжці «Імперія: як Британія вплинула на сучасний світ» («Empire: How Britain Made the Modern World», 2003) відзначає, що серед досягнень, які британці несли з собою в різні куточки імперії, були командні види спорту. Вони досі є важливим елементом британського суспільства та сприяють не лише розвитку здорового тіла. Командна гра дає змогу дітям, а потім дорослим, уміти співпрацювати, не боятися покладатись на чиєсь плече чи підставляти власне, тобто, якщо коротко, — довіряти. Саме цього українському суспільству нині бракує.
Читайте також: У нас на Дарниці
Інший важливий аспект розвитку сильних суспільств — навчання дітей міжлюдських стосунків. Ігри, де їм треба вміти співпрацювати, щоб перемогти, і у Великій Британії, і у Скандинавських країнах частина навчального процесу. І не випадково опубліковане 2014 року дослідження науковиць Сюзан Крейтон та Андреа Шимковяк показує, що діти, які граються в такі ігри, пізніше активніші в класі. Інше пізніше дослідження вказує вже на схожі наслідки й для дорослих. Ще один важливий елемент співпраці, який закладає довіру та почуття спільноти ще з дитинства, — це участь у різних молодіжних організаціях. Нині в Україні хорошим прикладом такого суспільного плеча для молоді є «Пласт».
Усе це в комплексі навчає довіряти, співпрацювати і творити фундамент міцної спільноти. Нині українці розвивають його на різних рівнях і так наближають той час, коли країна стане міцним вузлом взаємодії, який жоден ворог не зможе розрубати.