У сучасному західному світі кожна заможна людина, якщо вона справді відповідальна, все одно змушена відшукати відповідне своєму покликанню заняття. Проте ми знаємо і про експлуатацію та оказії, коли випрацювана людина відчужується від себе. Та щойно комусь удається вибрати собі справу до душі, така особа неодмінно вважатиметься реалізованою. Натомість лінощі з байдиками здебільше скидаються на соціальні вади, адже спільнота не існує без виробничої діяльності. Одначе не важко уявити собі людину, яка ухиляється від суспільної активності, нехтує громадськими обов’язками, ледарює. Як правило, вона зазнає колективного осуду. Тоді з якої ж причини в історії вряди-годи знаходяться випадки схвалення відмови від трудової зайнятості? Скажімо, для китайського даосизму орієнтація на зиск видавалася б забаганкою, яка вмить обертається марнотою. А на думку Платона, практична заангажованість стоятиме на заваді спогляданню.
В одній зі своїх розвідок про Сковороду Віктор Петров простежує його виразний потяг до нероблення. Щоправда, воно для нього — головний чинник самопізнання. Філософ не дбає про кар’єру, не господарює, не заробляє, не створює родини, не виявляє схильності бодай захистити рідний край. Але цю асоціальну поведінку годі порівнювати з нинішніми тезами на кшталт: «Я поза політикою». Сковорода живе в часи згортання автономії Гетьманщини, тому його життєва стратегія перетворюється на індивідуальну самооборону в умовах тотального краху, де справа порятунку кожного — в його власних руках. Якими були реалії громадянського життя? Поки пасивні розводили руками, а спритні скрушно знизували плечима, приймаючи заведення кріпацтва та відмовляючись від шляхетської солідарності, старчик Сковорода практикує незворушність і спокій. Не покоряючись суспільному конформізму, він приміряє на себе роль злиденного мандрівця, маргінала й аутсайдера. Говорячи сучасною мовою, опиняється в андеґраунді. Безперечно, для багатьох його вчинок видається дивакуватим і безглуздим.
Читайте також: Староукраїнський Савонарола
Знаю, це звучатиме незвично, але в опрощенні Сковорода сягає досконалості. Як метафорично висловився Петров, «ходить на котурнах смиренності», бо відчуває, що саме в такий спосіб найлегше здійматися вгору. У цьому й проявився його аристократизм. Подібно до того, як Бог через Христа приймає людську природу, тобто самопринижується, так і людина нікчемна може уподібнитися Богові. Звідси у Сковороди й уподобання подвійності, пошана збігу протилежностей, як-от низького та високого, ницого та благородного. Хто не знає приземленості, тому довіку не дізнатися про величність. Ось чому не варто поспішати записувати Сковороду в народники, мовляв, провадячи триб простого існування, він тим самим віддає перевагу простолюду.
Тут дещо інша інтенція. Зазвичай людина метушиться, крутиться, силкується збільшити придбання. Мудрецеві це нагадує примноження порожняви, адже він хоче спізнати тлінність достоту. Всяка предметність видаватиметься йому порохнею, нічим. Та водночас видима пустка причетна до вищого начала. Матерія допомагає оприявнювати, ніби натякаючи, що все довколишнє можливе завдяки такому типові буття, про яке повсякденна свідомість і гадки не має. Світ — тільки відбиття всього, схопленого розумом. Корені цих уявлень ведуть до античності. У Сковороди відчутне платонівське вчення про матерію як несуще. Проте він не поділяє неоплатонічного категоричного засудження матеріальності. Він стає на бік Арістотеля зі стоїками, наголошуючи на прийнятності речовинності. Виникає точка зближення, або непоєднуваної цілісності минущого з вічним. Український мислитель — не аскет-затворник, якому муляє світ. Змалюючись до найнижчого рівня буття, зрікаючись ролі апологета тяжкої праці, для кого наочне важить більше, він вибирає роль проникливого пошукача істини.
Читайте також: Тяжке навчання
На перший погляд може здатися, що Сковорода старцює з примхи, самовдоволення, пихатості чи навіть ресентименту. Але зважмо: нероблення не є неробством. Його етика щастя не збігається з утилітаризмом. Хоча небагато хто збагне, для чого потрібно віддавати перевагу спогляданню перед прагматикою. І відповідь теж не всіх удовольнить: щоб зрозуміти своє призначення у світі. Отже, потрібно зупинитися, покинути геть усю недоладну діяльність і зглянутися на себе. А втім, не для того, щоб остаточно впертися поглядом у вічне. У тому то й річ, що теорія нероблення не конфліктує з ученням про споріднену працю, одним із центральних у Сковороди. Безглуздо братися за перше-ліпше заняття, не розібравшись, до чого маєш найбільший хист. Не виключено, що їх у тебе чимало. То вдосконалюй їх. Цим примножується добро для себе та інших. У наші дні, коли звідусіль тільки й чутно про вигорання та зону комфорту, не випадає вдаватися до буквального наслідування Сковородинової практики, вишукуючи серед безхатьків або сквотерів новітнього ізгоя-мудрагеля. Вправа з плекання себе авжеж не перешкоджає відстороненню від світу, хай як зручно ти до нього прилаштувався і де б у ньому опинився.