За три десятиліття офіційного існування, що завершилося минулого тижня судовою постановою про ліквідацію, «Меморіал» ретельно задокументував справи ГУЛАГу та його жертв. Однак ідеться про дещо значно більше, ніж благодійну організацію, яка спеціалізується на історичних дослідженнях. Це велика частина решток громадянської свідомості Росії.
Радянський режим не тільки знищив 20 млн осіб, а й перетворив цей злочин на табу. Історії про викриття, показові процеси, допити й депортації, голодну смерть, тортури та масові страти передавалися пошепки у приватних розмовах, ба навіть геть замовчувалися. На офіційному рівні панувала амнезія.
Задокументувавши злочини, «Меморіал» вивів брехню на поверхню. Засновники центру не забули й хрещеного батька російської демократії — фізика-дисидента Андрєя Сахарова. «Меморіал» утілював надії кінця 1980-х і 1990-х на те, що країна житиме в мирі не тільки зі своїм тяжким минулим, а й із сусідами: чимало сталінських жертв походять із-за меж Росії.
Читайте також: Страхи прийдешнього року
Ті надії пішли за водою. Серед гаданих причин закриття «Меморіалу» — порушення радикального закону про «іноземних агентів», що по суті забороняє приймати гроші з-за кордону. Ще одна причіпка — «дестабілізація країни». Дослідження центру простежували скочування нинішньої Росії до авторитаризму. Так, «Меморіал» склав перелік політичних в’язнів, що нині налічує 400 осіб. Влада стверджує, що центр мав на меті «поширювати негативні уявлення про судову систему країни та дезінформувати громадськість».
Однак насправді «Меморіал» становить іншу небезпеку. Легітимність Путіна дедалі більше спирається на ностальгійний наратив, у якому сучасна Росія згадує розквіт Радянського Союзу та його героїчну, одиночну боротьбу за визволення світу від німецької пошесті (британським читачам такий егоїстичний, спрощений підхід до історії Другої світової війни, напевно, до болю знайомий). Сталінські репресії — очевидно, слабке місце цього наративу: вони заважають спробам зобразити його героєм, генієм чи визволителем. Так, зняття табу на розмови про скоєні ним злочини не тільки ставить під загрозу гордість росіян, а й оскаржує легітимність путінського режиму.
Наратив дуже простий: Сталін воював проти нацистів, отже, ті, хто його критикує, симпатизують нацистам. Такий силогізм звучить сміховинно. Проте саме в цьому полягає звинувачення проти «Меморіалу». Насправді ж історія, м’яко кажучи, суперечлива. Комуністичний і нацистський тоталітаризми перетиналися. Сталін і Гітлер були союзниками, перш ніж стати ворогами. Унаслідок своєї параної радянський диктатор спустошив власні збройні сили й ігнорував попередження про напад німців. Ті самі радянські сили, які, зазнавши величезних втрат, визволили Східну Європу від нацистського ярма, принесли нову тиранію. Сучасні росіяни в тому не винні, але мають пам’ятати.
Німці, безперечно, пам’ятають. Вони ставляться до нацистського минулого своєї країни з відразою, а не з гордістю. Годі уявити, щоб нинішня Німеччина заборонила дослідження Голокосту через те, що вони шкодять її іміджу за кордоном і моральному духу німців. А от колишні радянські злочинці не ризикують такою халепою в Росії, де не було нічого подібного до Нюрнберзького процесу в Німеччині чи Комісії з правди та примирення в Південній Африці.
Читайте також: Не варто грати в путінський покер
Відмивання радянських злочинів — моторошний сигнал для всіх країн, що від них постраждали (від Фінляндії й далі на південь). Путін по суті заявляє: «Нам не шкода за те, що ми вам заподіяли. Ми можемо зробити це ще раз». Як зазначає французький науковець Ніколя Тензер, глибше значення цього послання полягає в тому, що кремлівський лідер відроджує радянську концепцію про те, що справедливість і правда — не опори цивілізації, а інструменти, які слід використовувати для політичних цілей. Міфологія зображує Росію окупованою фортецею, яка має всі підстави стуляти пельку критикам на батьківщині чи оборонятися від брехливих і загрозливих чужинців, як-от Україна. Штучний голод, який у 1930-х спричинив у цій країні Сталін, замордувавши кілька мільйонів українців (точні цифри не називають), — одна з причин, чому сучасні українці плекають незалежність від Москви. Що менше росіяни знатимуть про ті події, то більше підтримуватимуть путінську агресію.
Ми можемо завдати контратаки. Перший пріоритет — підтримка «Меморіалу». Другий — підтримка сусідів Росії, які намагаються протидіяти сталіністській версії історії, а також чесний підхід до нашої власної. Одначе перспективи в нас похмурі. Комуністична партія Китаю успішно викреслила з громадського дискурсу величезний пласт своєї кривавої історії. Путін, напевно, і собі плекає великі надії.