Україна не здатна протистояти вторгненню самотужки. Ми не готові відправляти туди війська або забезпечити належну військову допомогу. Наші погрози про санкції звучать радше гучно, ніж вірогідно. Використання фінансової системи як зброї тягне за собою контрзаходи. Росія вже погрожує виставляти ціну на експорт нафти не в доларах.
Тож наразі для Владіміра Путіна переваг військової агресії більше, ніж ризиків. Безпосереднім здобутком буде додаткова територія, як-от шматок узбережжя Азовського моря. Ба більше, Путін може зажадати поступок в обмін на припинення відкритого ним же вогню. Найбільше я побоююся того, що бойові дії (і, можливо, ядерні погрози) призведуть до нового договору в стилі Ялтинської угоди зі Сталіним 1945 року. Наддержави домовляться з Росією за спиною східноєвропейців і змусять прийняти результати. Європейським столицям, які з острахом ставляться до війни, військові й дипломатичні поступки можуть видатися доцільними. Їх, безсумнівно, добре сприймуть у Росії, де пропаганда доводить громадську думку до параноїдальної паніки щодо гаданої злостивості Заходу.
Хоча США найпевніше будуть важливим учасником такої угоди, результати підкреслять послаблення їхньої ролі гаранта безпеки в Європі. Угода також засвідчить неспроможність Європи забезпечити геополітичний вплив, відповідний до її економічної моці. Західна слабкість уже помітна в колишній Югославії. Дейтонські угоди, що поклали край моторошному етнічному конфлікту в Боснії і Герцеговині в 1995 році, ще ніколи не видавалися такими хиткими. Насувається війна. Та якщо Брюссель і Вашингтон не можуть протистояти войовничому лідеру боснійських сербів, годі й казати про відсіч зазіханням Путіна на Україну.
Усього цього слід очікувати, якщо новий канцлер Німеччини Олаф Шольц провалить своє перше велике випробування. Нехай зовнішню політику ФРН оголошує й реалізовує міністерство закордонних справ, яке нині очолюють похвально суворі «Зелені», але формується вона у федеральному канцлерстві — «гарячій точці» ентузіастів дискредитованої раніше Ostpolitik (яку слід було б називати Lostpolitik — утраченою політикою).
Щоправда, безлад у Європі заповідає нові можливості для Великої Британії. Спільні експедиційні сили — програма військового співробітництва в Балтійському регіоні за участі дев’яти країн на чолі зі Сполученим Королівством — здобуде наступного року політичний вплив. Нордичні країни, де триває стрімке переозброєння, стають нашими найближчими союзниками проти російської загрози. Хоча питання в тому, чи готові до цього виклику наші жалюгідні збройні сили. Путін добре грає за жорсткими правилами, водночас його китайський колега Сі Цзіньпін погано справляється з обраною позитивною роллю. Прорахунки Пекіна підштовхують нас у правильному напрямі. Залучений у попередні роки підхід «ховатися й чекати» виявився моторошно дієвим: китайський вплив розростався, як гриби, зрештою, так само, як торгівля й інвестиції. Однак пиха Сі Цзіньпіна потягнула за собою відповідне реагування. Його нова гіперконфронтаційна дипломатія «Воїн-вовк», названа за іменем вигаданого персонажа на зразок китайського Рембо, є контрпродуктивною. Вона виводить на поверхню істинну диктаторську сутність режиму. Скажімо, невротичні спроби регулювати зв’язки зовнішнього світу з Тайванем створюють сприятливі умови для опонентів. Істотним випробуванням наступного року стане китайська заборона на імпорт європейських товарів з виготовленими в Литві компонентами. Так Пекін намагається покарати й ізолювати Вільнюс за протайванську позицію. Ідеться, утім, про безпосередній виклик ЄС, де понад усе плекають єдиний ринок (що запізно виявили прихильники Brexit). Китаю не вдалося попередити протайванські жести з боку Словаччини й нового уряду в Чехії.
Ще одним прикладом надмірних зазіхань Піднебесної є програма глобальної інфраструктури «Один пояс, один шлях», яка працює за принципом кидатися грошима заради політичних здобутків. Такий підхід також викликає дедалі більше опору. У цьому напрямі допомагає американський вплив. Адміністрація Байдена не має охоти до великих жертв заради захисту Європи проти Росії, зате неабияк зацікавлена в будівництві глобальної коаліції для стримування Китаю.
Нинішні зусилля похвальні, але досі бракує розуміння суті. Головною перевагою КНР над Заходом є дисциплінований і добре фінансований розвиток штучного інтелекту, квантових обчислень та інших революційних технологій. Сер Джеремі Флемінґ, директор Центру урядового зв’язку Великої Британії (GCHQ), публічно висловив занепокоєння, що ці технології забезпечать Китаю контроль над «глобальною операційною системою». Запровадження цифрових юанів, що буде продемонстровано на Олімпійських іграх цієї зими, може похитнути гегемонію долара, яка тривала кілька десятиліть. До того ж цифрова валюта збирає великий «врожай» даних. Це забезпечує глибокі й потенційно вирішальні знання про суспільство, яке нею користується.
Щоб наздогнати технологічний прорив Китаю і водночас згуртуватися для стримування Путіна, Заходу доведеться докласти неабияких зусиль. Однак я поки що не помітив зрушень у цьому напрямі.