Почнемо з першої. Хоча ми в Тижні й представляємо масмедіа, але не будемо якось виправдовувати колег виключно з міркувань цехової солідарності. Справді, якість української (та й світової) журналістики лишає бажати кращого. Ми постійно чуємо про скандали довкола журналістів — від «бабахів», які закінчуються пшиком, «випадково знайдених» флешок із нібито цілком таємними документами до пірамідок та цукерок. Знаємо про те, що далеко не всі канали чи видання незалежні у своїх думках. Бачимо відбілювання умовного Леонідовича на одному телеканалі, прославляння, припустімо, Валерійовича на іншому чи захист такого собі Олексійовича на третьому. Четверті взагалі пошепки повторюють мантру «Путін, ввєді!».
Ми знаємо, що ЗМІ свідомо чи несвідомо стають учасниками спецоперацій ворога, допомагаючи йому просувати потрібні наративи пропаганди, або просто помиляються через неуважність, брак часу чи компетенції. Чи варто в таких умовах вірити в майбутнє української журналістики? Доволі несподівана відповідь — так. Поруч зі скандальними та продажними в нашій країні є чесні, об’єктивні та професійні журналісти. Люди в професії, за яких не соромно. За дивним збігом обставин це переважно волонтерські проєкти, які поступово «наростили м’язи» і тепер мають доволі серйозні аудиторії, причому їх читають не лише в нас, а й за кордоном. Вони мають власну історію успіху та готові нею поділитися з тими, хто справді цього бажає.
Читайте також: Інформаційний імунітет
І ось тут час поговорити про другу тезу. Сама собою вона не нова: конфлікт батьків і дітей існує приблизно стільки ж, скільки й людство, і це радше бурчання «тих, кому за». Молодь різна, серед неї справді є ті, хто зникає в соцмережах чи на тусовках, ігнорує освіту та не цікавиться тим, що відбувається довкола. У найгіршому випадку їхні погляди спрямовані в бік Москви, саме там вони бачать для себе інформаційний, культурний та моральний орієнтири.
Однак є й ті, хто рухає країну вперед, попри свій вік чи досвід. Ми знаємо приклади молодих, але успішних спортсменів (попри всі проблеми вітчизняного спорту), перспективних учених (дивись попередній пункт), розробників-винахідників, талановитих діячів культури та навіть героїчних військових. Так чи інакше, вони пов’язують своє майбутнє з Україною, і тому їм не все одно, у якій країні вони будуть жити.
Саме для таких перспективних юнаків та дівчат — у цьому випадку це студенти Школи журналістики та комунікацій Українського католицького університету — ми вирішили зробити спеціальний курс, який допоможе нашим майбутнім колегам краще орієнтуватися в інформаційному просторі. У цьому нам погодилися допомогти друзі з відомих проєктів: міжнародної волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm, команди фактчекерів StopFake та незалежної аналітичної платформи «Вокс Україна». Експерти цих проєктів проводять лекції для студентів, передають свій досвід і навчають їх методів роботи з інформацією; показують приклади негативного інформаційного впливу на наше суспільство та тренують розрізняти спроби маніпуляції суспільною думкою. Найцікавіші дослідження наших студентів можна буде прочитати в Тижні, краще за них ніхто про молодь не розповість. Також, щоб дізнатися про межі та канали впливу інформації на українське суспільство, ми замовили ексклюзивне соціологічне дослідження, результати якого також можна знайти в цьому спецпроєкті.
Читайте також: Сільвен Булук: «Регламентувати інформаційні потоки зусиллями влади надто ризиковано»
Наша мета амбітна й може здатися дещо ідеалістичною, але ми віримо, що українська журналістика може бути якісною та об’єктивною, варто лише знайти тих, хто прагне вдосконалюватися, і передати їм потрібні навички та інструменти. Звичайно, у часи, коли люди більш схильні довіряти соцмережам або чатам у месенджері, це зробити не так просто, але це не означає, що за правду не варто боротися. Зрештою, від якісної, перевіреної інформації виграють усі: і колеги-журналісти, і українське суспільство. На жаль, ми знаємо, якої цілком реальної шкоди може завдати пропаганда. Від анексії Криму до окупації Донбасу, від мітингів противників вакцинації в часи пандемії до цілком імовірного підриву основ державності — скрізь наслідками є смерті людей, зруйновані міста чи втрата територій. Тому питання фахової журналістики — це не лише про симпатії читачів, це й про національну безпеку. Медіаграмотне суспільство, яке споживає якісну об’єктивну інформацію, вміє розрізняти пропаганду та дезінформацію, стає стійким до будь-яких зазіхань противника в інформаційній сфері.