Під час гострої фази війни в Сирії (що була пов’язана з російським бомбуванням міст цієї країни), бундес-канцлерка «муттер» Меркель запрошувала мігрантів до Німеччини. Тепер цей факт, що ще не забули на Близькому Сході, використовується Путіним і Лукашенкою для організації походу мігрантів на Євросоюз. Реальної допомоги литовцям і полякам з боку Брюсселя не відчувається. Литві допомогла Україна технічними засобами для зміцнення кордону. Не реагує конкретним чином Брюссель і на концентрацію російських військ на українському кордоні. Зате Велика Британія, що вже не перший рік живе під прапором Brexit, заявила вустами деяких своїх ЗМІ, що готується відправити на кордон України 600 військових, серед них кілька сотень елітних спецпризначенців. А прем’єр Британії Борис Джонсон сказав, що Європейський Союз має нарешті зробити вибір між російськими енергоносіями і захистом України від російської агресії. Навряд чи Британія могли б діяти так енергійно і рішуче, залишаючись членом ЄС, будучи змушеною орієнтуватися і узгоджувати свої дії з панівною інертною політикою ЄС.
Тепер виявилося, що ЄС то є суто економічне об’єднання, котре самоусувається від розв’язання всіх інших проблем. Але Євросоюз чомусь втручається в політичне, соціальне і навіть приватне життя громадян країн-учасниць (вимога підтримки ЛГБТ, гендеру, одностатєвих шлюбів), будучи нездатним елементарно захистити європейські країни під час кризи. Чи не засвідчує це, що функції ЄС мають бути суттєво скорочені до рівня суто економічної структури?
Багато спостерігачів звертають увагу, що всі питання в ЄС вирішуються переважно двома найпотужнішими державами в об’єднанні – Німеччиною і Францією. Колись В.Ленін написав статтю про «Сполучені Штати Європи» але таких явно не вийшло. Не вийшло б і «Сполучених Штатів Америки», якби там усе вирішували штати Каліфорнія і Техас. Вони б дуже швидко стали б РША – «Роз’єднаними Штатами Америки». Тому батьки-засновники США передбачили цілу низку запобіжників проти такого розвитку подій.
Вже сьогодні є очевидними різні підходи між Західною Європою і Центрально-Східною Європою в тому числі в сфері міграційної політики. Політика «відкритих дверей» найбільш уперто обстоюється Німеччиною. Можливо тут дається взнаки історична травма цієї країни, пов’язана з її нацистським минулим. Але в боротьбі з цією травмою Берлін явно передає куті меду. Крім того, країни Західної Європи в минулому були центрами колоніальних імперій, що скоїли чимало злочинів проти тамтешнього тубільного населення. Велика Британія, Франція, Іспанія, Португалія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, контролювали величезні території Азії, Африки, Америки.
Британська імперія була світовою, Франція володіла частиною Африки та Індо-Китаєм. Іспанія до ХІХ ст. також мала світову імперію, Португалія найпізніше розлучилася зі своїми колоніями серед усіх колоніальних держав. Італія доволі жорстоко придбала колонії в Лівії, Ефіопії, Еритреї, Сомалі… Німеччина до Першої світової війни панувала над Того, Камеруном, Південно-Західною Африкою, Танганьїкою, Занзибаром, Новою Гвінеєю, Руандою і Бурунді. Бельгія придбала величезну, що в багато разів перевищувала її власну територію, колонію Конго, де скоїла чимало злочинів проти тубільців. Нідерланди контролювали величезну нідерландську Індію (Індонезія). Отже, тепер і в галузі міграційної політики їм доводиться покутувати свої минулі колонізаторські гріхи.
Але держави Центрально-Східної Європи, що ніколи не мали колоній, тепер не хочуть з колишніми колонізаторами нести солідарну відповідальність. Втім Брюссель вимагає, щоб Центральна і Східна Європа також приймали на свою територію мігрантів. Центральноєвропейські та східні члени ЄС обґрунтовано вважають такі вимоги несправедливими.
Найбільш гостро проти цих вимог виступають Польща і Угорщина. Їх в цьому підтримують країни Балтії. Держави Скандинавії також з приводу цих домагань Брюсселя не відчувають особливого ентузіазму. До речі, ця проблематика живить настрої євроскептицизму на Сході Європи. Якщо політика Євросоюзу щодо мігрантів не зазнає суттєвих змін, то Велика Британія матиме нових прихильників виходу з цього об’єднання держав.