Ліві ненавидять правих, а праві ненавидять лівих. Реальних шансів на швидке примирення немає. Кілька промовистих даних про тих, хто на президентських виборах голосували за Дональда Трампа, та тих, хто підтримали Джо Байдена:
• 80% байденістів трохи або дуже сильно вважають республіканців загрозою для демократії. 84% трампістів трохи або дуже сильно вважають, що тією загрозою є демократи;
• 78% байденістів трохи або дуже сильно вважають, що республіканці хочуть викорінити американські прогресивні цінності. 87% трампістів тієї ж думки про демократів і традиційні цінності;
• не диво, що 56% байденістів трохи або дуже сильно переконані, що республіканці є фашистами, а 76% трампістів — що демократи є соціалістами;
• у таких обставинах теж не диво, що 62% байденістів і 82% трампістів переконані, що Америці потрібен сильний лідер;
• насамкінець ще одна, можливо, найбільш разюча статистика: 41% байденістів і 52% трампістів трохи або дуже сильно підтримують можливе відокремлення політично несимпатичних штатів і створення ними окремої держави.
Читайте також: Шукати ворога під ліхтарем
Америка — не єдина країна з такими полярними тенденціями. Велика Британія поділена на прихильників та опонентів Brexit. У Франції десятиліттями триває боротьба — чи пак війна — між лівими та правими. У Польщі та Угорщині теж розколоті суспільства: Ярослава Качинського та Віктора Орбана або обожнюють, або ненавидять. Білорусь поділена на демократів та лукашенківців. Навіть тверезі Німеччина й Австрія мають своїх фашистів та соціалістів. А Україна вже давно звикла до розподілу на Схід-Захід, демократів-регіоналів, українськомовних-російськомовних тощо.
Весь цей досвід показує, що поляризація в сучасному світі є нормальною, і що спокій та злагода є аномальними станами. Ба більше: якщо розколи є нормальними, тоді подальше існування вище наведених країн є можливим доказом того, що поляризація не обов’язково призводить до нестабільності та занепаду. Навпаки: можна припускати, що країни, які найбільш схильні до розвалу, — це начебто стабільні авторитарні держави Росія, Північна Корея та Китай — саме тому, що їхня стабільність безпосередньо залежить від сили і впливу лідера, який із часом неухильно стає слабшим і менш впливовим.
Перевага демократичних країн полягає в тому, що в них сильні або сильніші інститути, які спроможні витримати постійні сварки та чвари. Але демократії теж не вічно імунні проти дестабілізаційних сил, і буває, що вони можуть, на зразок ваймарської Німеччини, занепасти і перетворитися на авторитарні держави. Отже, навіть якщо демократії частіше дають собі раду з поляризацією, ця спроможність не є безмежною. Коли розкол заглибокий і заширокий, коли спільна мова неможлива, тоді країна в біді.
Україна, на щастя, до того ще не дійшла, певною мірою тому, що російська окупація Криму та східних частин Луганщини й Донеччини відокремили ті елементи, які найбільш відкидали існування суверенної України та раптом опинилися поза її кордонами й перестали впливати на український політикум. Білорусь зате не розкололася тільки завдяки Росії. І залишається відкритим питання, чи виживе Росія після другої, неминучої, хвилі перебудови та гласності після відходу Путіна на смітник історії.
Читайте також: Ковідна геополітика
Америка має довгу демократичну традицію — звичайно, не без серйозних недоліків, — і демократичні інститути відносно міцні. Вижили після Трампа і, мабуть, далі житимуть. Але є одне велике «але». Проблема в тому, що розкол у суспільній думці в США супроводжений шаленою мобілізацією правих і лівих: частково в інститутах, що бажано та добре, але значною мірою поза інститутами, на вулицях, що небажано й погано. Як писав ще в 1960-х роках видатний американський політолог, Самуель Гантінгтон, коли мобілізація та активність перевищують той рівень, на який інститути спроможні їх сприйняти, виникають бунти, заколоти, повстання, революції. А після повстань і революцій, як добре знають українці, завжди виникають розчарування та злість від того, що бажане автоматично не стало дійсністю. Попри всі опитування, я залишаюся оптимістом, відносно нестриманим щодо України та відносно стриманим щодо Америки. Чи виживе демократична Україна? Так. Чи виживуть демократичні США? Так, але…