Днями Комуністична партія Китаю (КПК) не дозволила громадянці Нової Зеландії поділитися своїми думками з рештою світу, в тому числі й зі мною. Енн-Марі Брейді — одна з найвідоміших у світі аналітикинь політики Китаю. Її ущипливий, проникливий розбір пекінських операцій впливу та переважно млявої реакції на них із боку Заходу зібрав навколо неї двадцять тисяч фоловерів у твітері. Днями її акаунт заблокували: вона не могла нічого публікувати чи листуватися з людьми, ба навіть надіслати скаргу керівництву соцмережі. Сама Брейді, професорка Кентерберійського університету з Нової Зеландії, вважає, що її «злочин» полягає у висміюванні майже повної відсутності реакції міжнародної спільноти на святкування сторіччя КПК цього місяця. Десять років тому, на 90-річний ювілей партії, іноземні лідери осипали режим похвалами й вітаннями. Цього разу вітання надійшли хіба що з Москви та Каїру.
Читайте також: Протистояння двох Китаїв
Twitter не пояснює, що спонукало його до такого кроку. Професорка Брейді отримала лише автоматично згенероване попередження про те, що, можливо, «порушила» правила соцмережі. Але таке рішення, найімовірніше, викликане кампанією обурення з боку інтернет-тролів КПК. Певна кількість скарг зазвичай призводить до автоматичного блокування акаунта. Я наробив галасу на весь твітер і надіслав кільканадцять скарг, після чого акаунт професорки Брейді було повернуто. Менш відомі жертви китайської цензури матимуть менше шансів на відновлення справедливості. Але цей епізод яскраво показує, що інтернет, який ми колись вважали прихистком свободи слова, нині захищає нас набагато менше. Цілком правильно, що твітер та подібні платформи мають щось на зразок пожежної сигналізації, що дає іншим користувачам змогу повідомляти, скажімо, про зображення знущання над дітьми чи загрозу насильства. Цілком резонно автоматизувати якусь частину цього процесу. У житті часто застосовується принцип: краще на короткий час спричинити незначні незручності для невинних, ніж дозволити безперешкодно діяти зловмисникам.
Китай та інші недружні держави зловживають цією безсторонністю й потенціалом технології соціальних мереж. За мінімальних витрат, зусиль і ризику чутливі до критики диктаторські режими можуть забезпечити зливу автоматичних скарг, що викликають відповідну реакцію соцмереж.
Twitter може карати за фальшиву тривогу — наприклад, баном чи блокуванням акаунтів. Але це надто велика морока. Компанія найбільше переймається тим, як захиститися від судових позовів, не дозволяючи публікувати потенційно незаконні матеріали. Забезпечення демократичної дискусії — це вже справа другорядна. Аналогічно й ресурс LinkedIn, який працює в Китаї, застосовує регіональне блокування акаунтів користувачів (таких, як я), у чиїх профілях вживаються заборонені слова на кшталт «Тибет» чи «площа Тяньаньмень».
Пані Брейді не злякалася. Вона звикла до тиску з боку китайців. Можливо, це збільшить кількість читачів її книжок чи фоловерів у твітері. Але цей епізод яскраво висвітлює одну потенційно небезпечну слабкість нашої системи. Наші свободи, верховенство права й безпека залежать від технології, що розробляється й використовується за непрозорими й егоїстичними принципами.
Найяскравіший приклад: Twitter, як і Facebook та Google, у Китаї під забороною. Але в умовах свободи ці техногіганти процвітають. Їхня інтелектуальна власність та контракти захищені законами, прийнятими не бюрократичним свавіллям, а виборними представниками законодавчої влади. Ці компанії енергійно лобіюють проблеми на кшталт правил конфіденційності в урядах і парламентах. Вони обурюються і скаржаться в ЗМІ (а хай би спробували зробити це в Китаї). Вони завжди готові обстоювати свої інтереси в суді (і тут те саме). Але ці левіафани не хочуть і пальцем поворухнути на захист системи, що забезпечує їхній успіх. Натомість вони обирають вигоду, зростання та прибутки.
Ми вже бачимо наслідки цих явищ у лавині дрібного шахрайства за допомогою текстових повідомлень та електронної пошти. Це можливо лише завдяки потуранню наших банків, телефонних операторів та інтернет-провайдерів. Вони могли би вкласти якісь кошти, щоб забезпечити додаткову перевірку підозрілих платежів. Відстежувати, що за люди відкривають рахунки, якими користуються шахраї. Унеможливити купівлю фальшивих вебадрес чи телефонні дзвінки з номерів, що здаються цілком надійними. Такі кроки будуть нелегкими й дорогими, кажуть вони. Це правда. Але значно більше доводиться платити нам — жертвам махінацій, які вони дозволяють.
Читайте також: Клептократія — наш головний ворог
Наступною такою жертвою може стати демократія. Ми вже не можемо обійтися без електронної пошти, вебсайтів, пошукових систем, мобільних телефонів і соціальних мереж на всіх рівнях — від загальнонаціональних кампаній до особистого спілкування. Але ці системи відкриті навстіж та вразливі до всього: саботажу, фальшування, шпигунства…
Ці вроджені слабкості наших технологій віддають нас на поталу нечистим на руку зловмисникам з інших країн. Вони можуть шпигувати за нами, спотворювати наше сприйняття дійсності та впливати на ухвалення нами рішень. Часу, щоб щось змінити, у нас загрозливо мало, і вороги щосили намагатимуться нам нашкодити.