Це була відповідь материкової влади КНР на запізнілі спроби НАТО і країн G7 засвідчити підтримку безпеки й свободи Тайваню. Питання про те, як слід обороняти острів (і чи варто), пропалює дірку в робочих столах можновладців у Вашингтоні. Цього літа, коли флотилія Королівського військово-морського флоту вирушить у Тихий океан, питання стало актуальним і для Великої Британії.
Багатьом складно ставитися до суперечки серйозно. Економічні зв’язки поки не постраждали. Материковий Китай лишається найбільшим торговельним партнером Тайваню. Близько мільйона тайванців живуть, працюють і навчаються на материку. Фінансові й людські втрати конфлікту були б жахливими, а ризик ескалації до ядерного протистояння — величезним.
Плідні й мирні відносини засновані на кількадесятилітній компромісній домовленості, що нині похитнулася. Сторони багато теревенили про мирне возз’єднання в далекому майбутньому і домовились, що є один Китай, не уточнивши, який китайський уряд його представляє. Досі офіційною назвою Тайваню є «Республіка Китай», проте його лідери давно відмовились від мрій повернути контроль над материковою державою, з якої втекли їхні переможені попередники 1949 року. Майже всі 23 мільйони тайванців задовольняв неоднозначний статус їхньої країни. Та відтоді як 2012 року до влади прийшов Сі Цзіньпін, підхід материкового Китаю став жорсткішим. Утиски політичних, культурних і журналістських свобод у Гонконгу похитнули надії на мирну взаємодію і послабили прокитайське лобі в Тайвані. Комуністична влада говорить про возз’єднання до середини століття — за потреби силовими методами.
Читайте також: Протистояння двох Китаїв
Режим у Пекіні обурено реагує на будь-які спроби острівної влади посилити оборону, а також вдається до мстивого, цілеспрямованого тиску, щоб Тайвань ніколи публічно не згадувався як держава і не міг брати участі в публічних заходах. Китай саботував придбання Тайванем вакцини BioNTech у Німеччини, наполягаючи, щоб поставки здійснювалися через материкового дистриб’ютора. Дивні спроби повернути співвітчизників на батьківщину! Проте глибинною причиною злості китайських комуністів є успіх Тайваню. Хитка легітимність партії спирається на замовчування кривавого минулого, підживлення обурених настроїв у зв’язку з колишніми приниженнями Китаю з боку іноземців, а також туманні претензії на расову гегемонію. Мирна, успішна, багатоетнічна демократія з належним управлінням по сусідству засвідчує, що модернізація не вимагає жертвувати правдою, справедливістю і свободою. Тимчасом США намагаються згуртувати навколо Тайваню союзників у Східній Азії. Минулого місяця Японія доставила на острів 1,24 млн доз вакцини AstraZeneca (і поставка збіглася в часі з роковинами розправи на площі Тяньаньмень); на цих вихідних США доставили 2,5 млн доз. Це втричі більше, ніж обіцяли троє американських сенаторів, які відвідали Тайбей у червні на військово-транспортному літаку. Міністерство оборони в Пекіні назвало це «злісною політичною провокацією».
Безпосередній воєнний напад на Тайвань малоймовірний. Найкращий варіант для Китаю — виснажити і послабити оборонні сили острову за допомогою заходів, що межують із війною, як-от вторгнення у повітряний простір, незаконні днопоглиблювальні роботи або інші утиски. Це створює дилему для влади в Тайбеї. За законом про відносини з Тайванем 1979 року адміністрація США зобов’язана допомагати в обороні острова. Проте формулювання закону завуальоване: ідеться про надання «товарів» і «послуг» для «самооборони». Чи справді Сполучені Штати виконають цю суперечливу гарантію безпеки в конфлікті, якщо Тайвань зробить перший постріл? Однак, якщо Тайвань постійно не реагує на такі провокації, його оборона виглядає декоративною. Щойно тайванці та їхні друзі повірять, що острів неможливо захистити, це означатиме перемогу Пекіна.
Читайте також: Підтримайте сміливу позицію чехів щодо Тайваню
Найкращий варіант — розширити коаліцію на підтримку Тайваню. За лаштунками західна влада веде активну діяльність. Спроби усунути острівну державу з публічного життя привертають дедалі більше уваги. Окремо такі незначні вияви непокори, може, й не мають особливого значення. Але вкупі послаблюють уявлення про всемогутність Комуністичної партії Китаю і спрощують подібні кроки для інших країн — а, можливо, й спонукають Пекін переглянути свою позицію. Зі свого боку Тайвань погано підготовлений до екзистенційних загроз, перед лицем яких опинився. Протягом кількох десятиліть, коли острів зближувався з материковим Китаєм, китайська влада здобула безліч можливостей для шпіонажу й підривної діяльності. Збройні сили мають недостатньо зброї й сили. Однак найбільша слабкість — психологічна. Легковірні зовнішні спостерігачі, які прагнуть стримувати й протидіяти каверзам і погрозам материкового Китаю, зазвичай очікують, що Тайвань буде як Балтійські країни на заході Тихого океану — динамічним, гнучким і безстрашним прифронтовим союзником.
Проте Тайвань — не Естонія, Латвія чи Литва. Він став демократичною країною тільки в середині 1990-х років. Тамтешня влада давно навчилася не піднімати голови. «Ми так довго були сиротами», — скаржився один високопосадовець, водночас визнаючи наявність проблеми. Це правда. Проте нині час Тайваню знайти свою родину. І то негайно!