За тиждень на Північній півкулі буде найдовший день і найкоротша ніч. Почнеться, як і щороку, астрономічне літо. Час укотре повертається до миті, до якої вже повертався тисячі років. Цикл водночас і замикається, і починається. Чи не є це доказом ідеї, яка виникла в давніх східних культурах і проголошує вічне повернення? Адже тоді ще не було уявлення про вічність, і час просто петляв, немов ходив по колу. Лише біблійне бачення створення світу й започаткування його поставило під сумнів ідею вічного повернення, бо якщо є початок, то має бути і якийсь кінець. Час випростався, став лінеарним уявленням, до якого ми дуже звикли. Певної миті роздумів на тему часу ми завдяки Айнштайну натрапляємо на уявлення про існування вічного й незмінного часопростору, а те, що відбувається в ньому, — це, власне, наша історія. Подорожуючи все життя в часопросторі, ми доторкаємось, наче колеса потяга на залізниці, лише до одного пункту в часі, який ненастанно зникає й ненастанно з’являється. Як написав в одному зі своїх віршів Райнер Марія Рільке, не час плине, а ми плинемо в ньому.
У рамках пов’язування з коловою традицією часу щодва роки у Венеції відбувається найвідоміше у світі бієнале сучасного мистецтва, у якому Україна вже двадцять років бере участь. Кілька днів тому конкурсна комісія при Міністерстві культури вибрала проєкти для чергового фінального етапу вибору куратора української презентації на 59-му Biennale di Venezia.
Читайте також: Найголовніше – не пересолити
Члени комісії назвали заявлені пропозиції та після глибокодумних зважувань усіх «за» і «проти» допустили до фіналу чотири кандидатури.
Серед членів комісії цього разу можна було помітити заслужену перевагу жінок. Єдиним представником панівної доти групи білих чоловіків середнього віку виявився доцент культурології Українського католицького університету, сам не дуже католицький, зате популярний у культурному середовищі.
Кураторами проєктів, допущених до другого туру, теж є жінки (індивідуально чи групою). Видно, що й на цьому полі ми не відстаємо від духу часу, або, як полюбляють казати дуже культурні люди, від Zeitgeist. А щодо прізвищ митців, то таємниці на цьому етапі не розкрито.
Цього разу я не розводитимуся на тему гучних суперечок навколо Українського культурного фонду, щоб знову не накрутити чогось або не подати неправильний коментар (так-так, відтепер уже можуть бути неправильні коментарі). Якщо розглядати те, що відбувається, в категоріях циклічності та ходіння по колу, мені спадає на думку циклічне кружляння пса, який крутиться за своїм хвостом. Однак запевняю всіх зацікавлених осіб, що вічно так не триватиме.
До того ж останнім часом у центрі уваги громадськості в соціальних медіа виявилася постанова УЄФА про заборону одного з гасел на футболках українських футболістів, що беруть участь у чемпіонаті Європи. Гасло «Слава Україні!» не породило суперечок, зате гасло «Героям слава!» визнали неприйнятним, бо ж воно наче містить політичне послання. А якби змінили це гасло на «Героям і героїням слава!», то, можливо, європейські футбольні бюрократи не мали б уже доброго аргументу, щоб відкинути його й не бути водночас звинуваченими в сексизмі та мізогінії. Футбольні чемпіонати, як і мистецькі бієнале, відбуваються в традиції колового розуміння часу.
За чотири роки ніхто вже, напевно, не пам’ятатиме суперечки про гасла на футболках українських футболістів. За чотири роки цикл участі у Венеційському бієнале повториться двічі та стане вже історією з усіма її барвистими особистостями й особливостями.
Зосереджені на швидкоминучому повсякденні, ми не усвідомлюємо, як сильно на наше життя впливає невидима сила великих ідей і світоглядних концепцій, а до них, без сумніву, належить і питання про розуміння, чим є для нас час.
Коли ми переймаємося деталями, то не бачимо метавиміру змін. Це добре збагнув французький історик XX століття Фернан Бродель, який, міркуючи над людською історією, запропонував термін «довге тривання» (longue durée), що означає широку часову перспективу, в якій відбуваються суттєві релігійні, цивілізаційні й культурні зміни.
Читайте також: Розмаїття, рівність, інклюзивність
«У тривалій перспективі більшість політичних подій неістотна, а отже, й непомітна, суть історії становлять розвиток ідей та їх цільова реалізація» (Фернан Бродель, «Історія і тривання», «Histoire et Sciences sociales: La longue durée», 1958).
Отже, змирімося, що ми ув’язнені в тут і тепер. І тільки життя поза часом може звільнити нас від цього й дати нам справжню свободу. Це добре завдання для розвитку нашої уяви, якому давно вже намагаються дати раду філософи, але успіху досягають, можливо, лише поодинокі містики.
Вічність, як вважають деякі теологи, — це існування не тільки поза часом, а й поза часопростором. Те, що ми відчуваємо щодня, — це, власне, геометрія часопростору, завдяки якій ми можемо виявляти наші людські азимути.
З погляду сучасної фізики такі інтерпретації нашого існування в часі та просторі анахронічні, але нерозривно близькі нашому недосконалому розумінню швидкоминучого повсякдення.