За роки роботи в книжковому секторі (це не надто довгий період, щоб ним хизуватися, але достатній, щоб робити певні висновки) я передовсім зрозуміла: якщо працюєш над ціннісними речами, на результат доведеться чекати дуже довго. Щоб вийти на омріяний мною рівень читання в нашій державі, потрібно пропрацювати не один десяток років — і можливо, якщо все складеться, доти ми матимемо стабільний задовільний відсоток читачів, за умови, що гравці ринку залишатимуться в бізнесі та працюватимуть, докладаючи тих самих зусиль.
Як активістка, я маю щастя брати участь у різноманітних обговореннях про цінності. В них щоразу настає момент (вдалий чи ні — залежить від ситуації), коли я починаю свою мантру про користь читання від немовлячого віку до кінця життя. Залежно від рівня розмови ця мантра може набирати різних форм: від переліку успішних кейсів та статистики інших країн до просто емоційних фраз. Я апелюю до розвитку софт-скілів, емпатії, заспокоєння перед сном і навіть вироблення критичного мислення та кращого засвоєння інформації під час читання текстів. І це стосується не лише нон-фікшну та мотиваційної літератури, а й художніх книжок чи графічної прози.
Читайте також: На порозі карнавалу
На одній із таких дискусій про цінності ми почали говорити про мрії та фантазії, що стають реальністю: біохакінг, пошук ліків від усіх хвороб, нові види транспорту та розвиток нових мов. У якийсь момент усі погодилися з тим, що якщо людина не читає — вона втрачає здатність мріяти. А жодним інакшим чином ти не зможеш перестрибнути в нову реальність і втілити цю ідею тут і зараз. І для того щоб жити в кращій реальності, ми повинні вкладатися в книжковий ринок, щоби бодай могти уявити майбутнє, якого прагнемо.
Існує багато досліджень, що порівнюють рівень читання з рівнем достатку в країнах. Із них робимо висновок, що в заможніших країнах рівень читання, як правило, вищий. Звичайно, ми не можемо напряму стверджувати, що часте читання де-факто дорівнює успішності — не варто відкидати того факту, що люди, які живуть у комфортніших умовах, мають більше ресурсу для читання (і тут ідеться навіть не так про матеріальні статки, як про часовий ресурс), але і відкидати цей аргумент ми поки що не поспішаємо. Тож гадаю, всі погодяться з тим, що читання і його промоція повинні стати пріоритетом державної політики, бо навіть якщо вона не стане визначальною, то точно не зашкодить.
Проте, на мою думку, не варто бездумно дотувати ринок із держбюджету. Видавництва повинні вибудовувати ефективні бізнес-моделі, ставати прибутковими — а держава, своєю чергою, мусить інвестувати в забезпечення доступу громадян до читання і книжок. Загалом це внесок у власну стабільність через такі прості кроки, як підтримка та фінансування бібліотек, забезпечення дітей у садочках та школах цікавими книжками, промоція читання на робочих місцях, підтримка авторів, перекладачів та ілюстраторів. Звичайно, можна втілювати й креативніші одноразові ініціативи, які спрацюють для певних аудиторій. Дуже важливим є розуміння інвестором того, що результати можуть і не стати видимими за три-п’ять років. На жаль, це повільний і затяжний процес. Але припинення зусиль відкине нас у цьому поступі, і починати вдруге буде складніше.
Читайте також: Сік і яблука
Усі ці обережні мрії про стабільні державні інвестиції в галузь — частина й моєї мрії про ідеальний світ. У ньому держава як інституція працює над тим, щоб виховувати освічених громадян, які матимуть ресурс заглибитися в систему управління та повноважень, критично підходитимуть до прочитання передвиборчих програм і перевірятимуть їхню правдивість, звіряючи з аналітичними текстами. І це потрібно не для того, щоб когось «хорошого» допустити до влади, а «поганого» ні — це питання стабільності й передбачуваності думок та рішень, а також забезпечення комунікації без зайвих спецефектів. А інвестування у видавництва та проєкти, що популяризують читання — це порівняно недорогий, проте доволі впевнений крок на шляху до забезпечення розвитку суспільства та власної сталості.