Водночас винуватець і бенефіціар такого розвитку — радикальне ісламістське угруповання ХАМАС. Як поплічник Ірану, свого головного спонсора, ХАМАС переосмислив первинно етнонаціоналістично вмотивовану боротьбу палестинців, перетворивши її на складову глобальної «священної війни» проти «невірних», передовсім «євреїв», і підпорядкував цій війні. Завдяки терористичним ракетним ударам по цивільних ізраїльтянах войовничі палестинці тепер вважають ХАМАС лідером війни проти єврейської держави. Натомість ФАТХ, провідна сила Палестинської національної адміністрації, під керівництвом доволі недієспроможного президента Аббаса тоне в корупції та дезорієнтації. Тому через брак власної перспективи спершу секулярно-націоналістично орієнтована ФАТХ дедалі більше підтримує релігійний курс ХАМАСу.
Однак вплив релігійних екстремістів розширюється і з єврейського боку та зсередини ставить під загрозу плюралізм ізраїльської демократії. На тлі цієї релігійної радикалізації заклик до рішення «Двох держав для двох народів», про яке нещодавно знову згадав президент США Джо Байден, виглядає дедалі більш фантастичним. Що більше претензія на абсолютність віри визначає динаміку конфлікту, то більш безсилою стає політична раціональність.
Читайте також: Як працює "залізний купол"
Однак підйом релігійного екстремізму виходить далеко за межі ізраїльсько-палестинського контексту. Президент Ердоган посилює в Туреччині ісламізацію інституцій і суспільного життя та намагається ліквідувати вже й так суттєво пошкоджені рештки демократичного ладу. Та інструменталізація релігії задля авторитарної гомогенізації аж ніяк не обмежується мусульманським світом. В Індії глава держави Моді посилається на войовниче тлумачення індуїзму, поєднуючи його з ідеалом етнічно «чистої» індійської нації. На потенціал небезпек цього індуїстського націоналізму Захід ще не надто зважає. При цьому ядерна Індія стає світовою потугою, що не лише приховує в собі величезні економічні сили, а й масово модернізує війська.
І навіть у буддизмі, який на Заході часто проголошують втіленням гармонійної миролюбності, з’являється насильницький екстремізм, і його релігійна агресія спрямована переважно проти мусульман. Кульмінації це досягло у М’янмі, де відбулося вигнання народу рохінджа — один із найгірших злочинів проти людяності цього століття.
Путінський режим в Росії також послуговується релігією та інсталював для цього Російську православну церкву як опору своєї автократичної структури влади. Цим Путін продовжує традицію російських царів, які в ХVIII і ХІХ століттях вважали себе бастіоном віри у боротьбі проти поширення просвітницьких і ліберальних цінностей свободи. Його ідеологічна кампанія проти західних демократій спрямована не на що інше, як на ліквідацію цих цінностей.
Читайте також: Пережити з Богом
На перший погляд виняток у цій низці — режим Китайської Народної Республіки, влада якої спирається на «класичну» тоталітарну і за своєю самосвідомістю антирелігійну ідеологію: марксизм-ленінізм. Втім, коли Карл Маркс називав релігію «опіумом для народу», а комунізм — «розгаданою загадкою історії», через діалектичний чорний хід він сам відтворював релігійне мислення. Хіба що у нього бог, що являється у судний день і розгадує всі загадки, зветься «історія». Так «матеріалістичний» критик релігії сам створив своєрідну релігію і мимоволі довів, що релігійні потреби живі і в модерну, освічену епоху.
Але, як і для отрути, для релігії важливе питання дози. Застосована помірно, вона може мати цілющу, заспокійливу дію — передозування, однак, розкриває її підбурливі, руйнівні сили. Модерна західна цивілізація спирається не в останню чергу на мистецтво приборкання влади релігії та застосування її як седативу проти надмірних політико-ідеологічних пристрастей.
Читайте також: Ортодокси і реформатори
«Класичні» тоталітарні ідеології ХХ століття були секулярними сурогатними релігіями, які, однак, у намаганні здаватися «сучасними» знаходили для себе псевдонаукове обґрунтування. Комунізм посилався на вигадану правомірність класової боротьби, націонал-соціалізм і фашизм спиралися на біологічні теореми про «кров» і «расу». Натомість нинішній релігійний тоталітаризм цілковито відкидає раціональні та наукові основи сучасності, обіцяючи остаточне «звільнення» від складності керованого розумом мислення.
Не застраховані від спокусливості такого ірраціоналізму навіть західні демократії. І хоча християнська релігія, принаймні в Європі, відступає, у західному суспільстві розквітають езотеричні і неопоганські культи, що підмінюють фактологічне мислення міфологічними вигадками і схильні до політичних фантазій про змови. Деструктивний потенціал цього середовища не слід недооцінювати.