Однак попри останню ескалацію федеральний уряд не відмовився від стриманої позиції стосовно Москви, так само як і перед загрозою ймовірної смерті Алєксєя Навального в російській в’язниці. Берлін, а з ним і ЄС, не запровадили нових санкцій проти Кремля й навіть не пригрозили йому конкретними заходами в разі посилення агресії проти України. До того ж уряд ФРН твердо налаштований закінчити будівництво суперечливого російсько-німецького проєкту «Північний потік-2».
Нещодавно оголошене РФ часткове відведення військ, а отже й те, що прогнозованого нападу на Україну поки що не буде, Берлін вважає підтвердженням ефективності своєї стриманої політики, яка передбачає уникати надто сильно тиснути на путінську Росію. Гайко Маас, німецький міністр закордонних справ, минулої неділі в інтерв’ю застеріг від курсу на конфронтацію з Москвою й заявив, що в нинішній кризі ЄС і Захід загалом продемонстрували Кремлю достатню рішучість.
Читайте також: Активний песиміст
Про критиків, які закликали до жорсткішої лінії щодо Путіна, Маас висловився дуже зверхньо. Мовляв, слід «припинити прислухатися до хитрунів, які постійно вимагають жорсткіших заходів» проти Росії. За його словами, приєднання до «цього протистояння» не може бути в інтересах Німеччини. «З Росією ми прагнемо діалогу й добросусідства». До того ж Маас не вірить, що чергові санкції справді допоможуть Алєксєю Навальному, він навіть упевнений у протилежному. Маас також демонстративно відмовився підтримати висловлювання Байдена про те, що Путін — вбивця.
А ще Маас непрямо згадав про небезпеку воєнного конфлікту Росії з Заходом. «Урешті ніхто не може бути зацікавленим у тому, щоб перманентні провокації колись перетворилися на серйозне протистояння, і вже точно не тут у Європі», — заявив він. Те, що це воєнне протистояння для України, яка, зрештою, також у Європі, давно стало реальністю, міністр закордонних справ з уваги випустив.
США, ЄС і НАТО принаймні вербально спільно відповіли на погрози Путіна. І якщо Путін сподівався вбити клин у західний союз, то йому це не вдалося. Однак залишилися спекуляції, чому зараз володар Кремля відмовився від масивних воєнних дій проти України й навіщо були ці військові маневри. Можливо, він хотів лише залякати Україну й Захід, щоб змусити їх до більших поступок у переговорах про Донбас. Можливо, йому вистачило демонстрації сили й того, що особистої зустрічі з ним публічно попросили президенти США й України.
Однак зрозуміло: якщо зараз і не відбудеться прямої військової агресії Росії проти Києва, Москва не відмовиться від своєї мети — руйнування демократичної України. Коли і в якому масштабі вона використає жорсткі військові засоби чи зосередиться передовсім на дестабілізації країни інфільтрацією, корумпуванням та дезінформацією, передбачити не може ніхто. Однак завдання відповідального західного політика — бути готовим до всіх варіантів і дієвими засобами та попередженнями про чітко визначені наслідки стримувати Росію від подальших актів агресії, а не лише реагувати на щоразу нові агресивні дії Путіна.
Тому Заходу давно час урешті перейти від реактивної до превентивної позиції й розробити довготермінову стратегію активного стримування російської агресивної політики. Утім, гострі висловлювання німецького міністра закордонних справ проти такого підходу демонструють, що Берлін дотримується протилежної логіки: найновіший масивний російський військовий тиск на Україну радше підтверджує впевненість німецьких політиків у переконанні, що не варто ще більше «провокувати» Кремль, натомість необхідно шукати об’єднувальних елементів для російсько-німецьких відносин. Тому є реальна загроза, що це потенційне зближення станеться коштом України, а отже, коштом демократії в Європі загалом.
Читайте також: Уроки стриманості
Єдина німецька партія, яка зараз протистоїть цій логіці умиротворення, — «Зелені». Їхня нещодавно обрана кандидатка на канцлерську посаду Анналєна Бербок днями знову закликала посилити тиск на Москву й «позбавити політичної підтримки» проєкт «Північний потік-2». Також вона підтримала «перспективу України в ЄС і НАТО», хоча й вважає, що зараз кроки у цьому напрямі нереалістичні. Утім, на відміну від узусу в Німеччині, легітимне прохання України про військову підтримку від західних союзників для неї не табуйована тема.
Натомість Гайко Маас, якого ще на початку каденції вважали прихильником твердої лінії щодо Кремля, поступово наближається до панівної в його соціал-демократичній партії позиції вирозумілого ставлення до Росії. Твердішої лінії щодо Росії не варто чекати й від кандидата на посаду канцлера від ХДС Арміна Лашета, якщо його восени оберуть наступником Анґели Меркель. Навпаки: за минулі роки Лашет відзначився близькістю до світоглядних поглядів Кремля. Путін це, звісно, із задоволенням помітив.